Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) (на украинском языке) - Владимир Бабула

Грубер затремтiв, але, глянувши на загадковi будови без вiкон, одразу ж заспокоївся:

- Тодi квартяни повиннi були б мати рентгенiвськi очi.

- А що, коли вони мають такi очi? Як ми це можемо знати, не бачивши їх?.. А що, як вони спостерiгають нас з отих блискучих куль? Або можливо, вони невидимi...

- Невидимi? Ти це говориш серйозно?

- А чом би й нi? Життя виявляється в найрiзноманiтнiших формах.

- Послухай, чи не наївся ти знову бананiв?

- Не бiйся, я тверезий, як риба. А якi на вигляд квартяни - покаже час. Кiлька днiв будемо стежити за селищем, i якщо нiкого не побачимо, я почну вiрити, що тут живуть невидимi люди. Хтось же повинен керувати цими конструкцiями; хтось їх побудував. Не виросли ж вони з землi, як кульбаба?

- А може, все селище керується на вiдстанi...

- Можливо. А втiм, переконаємось в цьому, коли побуваємо там.

- Зачекай! Менi ось що спало на думку: а чи не могуть бути квартяни мiкроскопiчно малими?

- Фiлософствування тут не допоможе. Зараз ми повиннi якнайшвидше повернутись на "Ластiвку". Приблизно через пiвгодини нашi колеги почнуть передачу для людей Землi. Мене цiкавить, що сьогоднi нового у пiдземному житлi.

Роздiл XIII

Небезпечний

сусiда

"Стрiла" прибула до "Променя".

Чан-су вийшов назустрiч Фратеву. Вiн був пiдкреслено серйозний: його чоло перетинали три рiзкi зморшки, незмiнна посмiшка зникла.

- Я щойно хотiв викликати Навратiла, бо пiймав з Землi дуже важливе повiдомлення... Страшне! - сказав вiн скрушно. - Всесвiтня Академiя наук надсилає нам його вже кiлька тижнiв з допомогою гравiтацiйного передавача. Прочитайте! - простягнув вiн Фратеву аркуш паперу i тремтячою рукою провiв по своєму чорному волоссю.

- Астрогравiметр працює?! Це надзвичайно!.. Нарештi зв'язок з Землею!.. - зрадiв Фратев. Але вже пiсля першої прочитаної фрази його пiднесення змiнилося пригнiченiстю. - А чи це не помилка? Чи можливо це взагалi?.. - вiн почав читати знову. - "Мак-Гардi i Грубер - злочинцi..." ...Сто чортiв! Умiли прикидатись!.. А хто ж може бути отой третiй?

- Звiдки я можу знати? - гiрко посмiхнувся Чан-су. - Можливо, я...

- Або я... Кляте братство негiдникiв!

Фратев нахилився до круглого вiконця i задивився на гiгантську кулю на Кварту, що нерухомо висiла на зоряному килимi неба.

Чан-су став поруч нього, схвильовано забарабанив пальцями по шибцi:

- За астрогравiметром весь час наглядав Мак-Гардi. Цiлком можливо, що вiн прочитав повiдомлення Академiї i разом з двома iншими "братами" завбачливо втiк пiд тим приводом, що їде нiбито вивчати рiку Надiю.

- Ви правi, це цiлком можливо. Але я скорiше припустив би, що "Ластiвка" потонула десь у трясовинi пiд водоспадом. Коли б ви бачили той пiдступний край!.. Природа їх покарала за нас. Але це, однак, означає, що отим третiм був Краус. Пригадую, що взяти участь у дослiдницькiй експедицiї по Надiї виявив згоду Мак-Гардi, а зразу ж за ним Краус, який потiм висунув Грубера.

- В такому разi моє припущення вiрне. Злочинцi втекли i ховаються десь на Квартi. Мiсця для них там досить, адже планету ми ще не знаємо. Я зараз повiдомлю про це Навратiла i Молодiнову, хай вони вирiшують, що робити. А ви тим часом подивiться на контрольний запис астрогравiметра, я його ще не весь проглянув. Можливо, на стрiчцi знайдете ще й iншi важливi повiдомлення...

Фратев пiшов до обсерваторiї i почав повiльно перемотувати контрольну стрiчку. Риска... крапка... риска... риска...

- "Увага, увага!.." - знову i знову повторювалось повiдомлення.

I тiльки пiсля десятого повiдомлення Фратев наткнувся на iнший текст:

- "...Чекаємо на швидку вiдповiдь. Передаємо вам настанову, як побудувати передавач, що працюватиме за принципом використання гравiтацiйного поля..."

Фратев швидко витягнув з кишенi блокнот i почав переписувати...

***

- Знайшов що-небудь? - запитав Мак-Гардi Крауса, який причалив гумовим човном до берега.

- Куди не глянь - нiчого нема! - розчаровано вiдповiв Краус. Рiвнина, рiвнина, скрiзь сама рiвнина. Мабуть, треба повернутися в гори, бо доброго притулку тут, видно, не знайдеш. А де Грубер? Ще не повернувся?

- Нi. Я сам нетерпляче на нього чекаю. Казав, що тiльки огляне джунглi в найближчих околицях. Сподiваюсь, що з ним нiчого не скоїлося. Пострiлiв не було чути, а, настiльки я його знаю, вiн стрiляв би, мов шалений, при першому ж натяку на небезпеку.

Не встиг вiн це промовити, як iз заростей прожогом вискочив Грубер. Обидва чоловiки злякано озирнулись.

- Нещастя, нещастя! В селищi "невидимих" - ящери! Велетенськi! - Вiн похитнувся й упав на мiлину; його виряченi очi гарячково блищали. - Швидше звiльняйте "Ластiвку"!

Через кiлька секунд всi троє вже сидiли в кабiнi, i лiтак мчав рiчкою.

- Тримайся лiвого берега, щоб нас не побачили iз селища! - радив засапаний Мак-Гардi Краусу.

- Пiднiмись краще в повiтря, ящери лiзуть за нами... I перед нами вони також, - бурмотiв Грубер.

- Де? - здригнувся Краус. - Де ти бачиш ящерiв, покажи! Ану, поглянь, що в нього в сумцi, -кинув вiн головою до Мак-Гардi i зменшив швидкiсть. Пiдозрюю, що вiн знову напився.

Мак-Гардi схилився над Грубером:

- П'яний як чiп. Чуєш, як тхне?

- Сядь на моє мiсце, - попросив його Краус. Повiльно пiдвiвся з крiсла й випростався. - Я розрахуюсь з ним сам. Отже, наш товаришочок потай ходить по банани... - Вiн рiзко штовхнув Грубера. - Скiльки ти їх з'їв? Говори, бо тямитимеш мене до нових вiникiв!

- Тiльки два-три... То нiчого, дрiбницi... Повiр менi, ради бога, що тут є ящери...

Краус почервонiв вiд гнiву i звалив п'яничку на пiдлогу:

- Пити не будемо - ясно? Принаймнi поки що. Анi ковтка!.. Ми зрозумiли один одного -правда?

Мак-Гардi мовчки кивнув.

"Ластiвка" наближалась до гiрського пасма. Недалеко , вiд вузької ущелини в рiчку впадав струмок.

- Цим струмком зручно забратись у гори, - сказав Мак-Гардi. - А там уже щось знайдемо.

- Спершу пройдемо човном, - рiшуче сказав Краус. - Можливо, тут не досить глибоко, коли б "Ластiвка" не застряла.

Причалили лiтаком до берега, припнули "Ластiвку" кiлькома тросами до найтовстiших дерев. Грубера зв'язали, щоб не накоїв чого пiд п'яну руч; лiтак старанно замкнули й вирушили в дорогу.

Мак-Гардi веслував, а Краус з рушницею в руках уважно розглядав мiсцевiсть. Обабiч струмка залягали джунглi, якi для мандрiвникiв стали вже звичними. З хащiв подекуди сяяли свiтлi плоди, про якi повiдомляла група Молодiнової з Долини вогнiв. Переплутанi лiани, водоростi та поваленi дерева перешкоджали руховi так, що втiкачi, стомлюючись, повиннi були часто змiнювати один одного на веслах.

- От досада! Як це я дав маху! - бiдкався спiтнiлий Краус. - Пiдвiсний мотор забув на складi. Ми могли б їхати, як пани, тiльки б бризки летiли на всi боки... Ех!.. Не можу спокiйно згадувати про це! -ударив вiн кулаком по борту гумового човна.