КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Одурманюючі речовини — це засоби, що спричиняють одурманюючий ефект, який, зокрема, змінює психіку і поведінку людини, і не входять до списку наркотичних, психотропних, отруйних і сильнодіючих речовин. До одурманюючих засобів відносять клофелин, алкогольні суміші з будь-яким вмістом клофелину, хлороформ, ефір, хлоротил, спиртові екстракти рослин, що містять алкалоїди тропанової групи, барбитурато-алкогольну суміш, суміш димедролу з алкоголем тощо.

Одурманюючими засобами можуть бути сильнодіючі лікарські препарати, вживання яких у великій кількості призводить до одурманювання, речовини промислової та побутової хімії (високотоксичні лаки, фарби, розчинники, аерозолі тощо) або природні речовини, виготовлені з отруйних рослин. Ці засоби мають високу токсичність, їх вживання надзвичайно небезпечне для людей та може призвести до психічних розладів, тяжких отруєнь і навіть смерті.

3. Об’єктивна сторона цього злочину аналогічна об’єктивній стороні злочину, передбаченого ст. 317 КК. Різниця у тому, що за ст. 322 КК відповідальність настає лише за організацію чи утримання місць, а також надання приміщення тільки для вживання (а не для виробництва чи виготовлення) одурманюючих засобів.

Організація такого місця полягає у вчиненні однією чи кількома особами дій, що фактично призвели до його створення або були на це спрямовані (підшукання приміщення, готування пристроїв для вживання, таких речовин, залучення клієнтів і співучасників, розроблення конспіративних заходів тощо). Організація вважається закінченою з моменту створення місць для вчинення цих дій.

Утримання зазначеного місця — це сукупність дій по підтриманню його функціонування (матеріальне забезпечення, охорона, залучення і обслуговування клієнтів, здійснення конспіративних заходів тощо). Особа, яка утримує таке місце, може як володіти ним, так і розпоряджатись на інших підставах. Утримувач місць може забезпечувати клієнтів необхідним обладнанням, інструментом, пристосуваннями.

Утримання цих місць є закінченим злочином з моменту виконання будь-яких дій по утриманню вже створеного притону.

Під наданням приміщення для вживання таких речовин потрібно розуміти забезпечення можливості одній чи кільком особам використати його в такий спосіб хоча б один раз. Надання приміщення може полягати у дозволі незаконного вживання зазначених предметів у приміщенні, яким винний користується або яке перебуває в його власності. Відповідальність настає як при систематичному, так і при разовому наданні приміщення незалежно від того, вчинено зазначені дії за плату чи безкоштовно. При цьому, на відміну від утримання, особа не здійснює функцій щодо забезпечення діяльності та підтримання такого місця, її дії обмежуються лише наданням приміщення. Злочин вважається закінченим з моменту, коли таке приміщення фактично було надане, незалежно від того, чи було воно використане з цією метою.

У випадках, коли приміщення надавалося для вживання чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин і одночасно для вживання одурманюючих засобів, такі дії утворюють сукупність злочинів, передбачених статтями 307 і 322 КК.

Утримання місця, надання приміщення одночасно для вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та для вживання одурманюючих засобів чи для розпусти кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 317, 322 чи 302 КК (п. 16 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4).

4. Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом та обов’язковою наявністю мети скоєння злочину — організації або утримання чи надання приміщення для незаконного вживання лікарських чи інших засобів тільки з метою одурманювання.

5. Суб’єкт злочину — загальний; особа, яка досягла 16-ти років. У випадку, коли вчинення таких дій здійснюється службовою особою шляхом використання службового становища, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю з відповідним злочином у сфері службової діяльності.

Детальніше про зміст об’єктивних та суб’єктивних ознак цього складу злочину, а також питання кваліфікації див. коментар до ст. 317 КК.

Стаття 323. Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу

1. Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу — карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Та сама дія, вчинена повторно, щодо двох чи більше осіб або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 314, 315, 317, 324 цього Кодексу, —

карається позбавленням волі на строк до двох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони заподіяли тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк до п’яти років. Примітка. Допінг — це засоби і методи, які входять до переліку заборонених Антидопінговим кодексом Олімпійського руху.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає у зростанні числа допінгоманів з різними хворобами, що погіршує стан здоров’я підростаючого покоління спортсменів та фізкультурників.

2. Предметом цього злочину є допінги.

Згідно із Законом України «Про антидопінговий контроль у спорті» від 5 квітня 2001 р. допінг — це речовини і методи, що застосовуються для підвищення працездатності спортсменів, є потенційно небезпечними для їх здоров’я і заборонені для використання Антидопінговим кодексом Олімпійського руху та компетентними органами відповідних спортивних організацій. Зокрема, медична комісія Міжнародного олімпійського комітету внесла до переліку заборонених допінгів майже 100 речовин, поділених на 5 груп:

1) аналептичні засоби чи стимулятори. Допінги цієї групи активізують серцево-судинну і дихальну діяльність, що виявляється у збільшенні серцевого викиду, розширенні бронх, підвищенні артеріального тиску. Препарати знімають почуття втоми, невпевненості у своїх силах, покращують всі види психічної і моторної діяльності; 2) наркотичні засоби. Вони застосовуються у спорті як сильнодіючі знеболюючі препарати, здатні зняти відчуття втоми, але можуть призвести до перевантаження органів і функціональних систем, важких захворювань і навіть летального кінця;

3) анаболічні стероїди. Їх застосування поширене серед культуристів, легкоатлетів-метальників з метою збільшення м’язової маси та інтенсифікації тренувального процесу у переважній більшості видів спорту. Небезпека не-медичного прийому стероїдів полягає у тому, що вони здатні викликати рак печінки і печінковий крововилив, захворювання серця у відносно ранньому віці; 4) бета-блокатори. Вони сприяють зниженню маси тіла і виведенню слідів прийому інших допінгів. Бета-блокатори застосовуються у спорті для скидання зайвої ваги до початку змагань з гімнастики, фігурного катання, боксу, тощо; 5) діуретичні засоби застосовуються у спорті для зниження маси тіла.

Очевидно, що ці речовини належать до різних фармакологічних груп, однак вони об’єднані в допінги з огляду на мету їх застосування — штучне створення фізичного стану спортсмена, сприятливого для досягнення ним спортивних цілей.

Речовини, що застосовуються як допінги, є високоактивними засобами тваринного і рослинного походження або їх синтетичними аналогами. Майже всі вони використовуються у лікарській практиці, де їх застосування має вимушений і, як правило, короткочасний характер, здійснюється під наглядом лікаря.

Крім речовин, до допінгів віднесені певні методи, зокрема, так званий кров’яний допінг — переливання донорської крові, а також всі фармацевтичні, хімічні і фізичні маніпуляції, здатні за характером дозування чи вживання штучно покращувати результат спортсмена на змаганнях.

Потерпілими при здійсненні цього злочину визнаються неповнолітні особи, що займаються фізичною культурою чи спортом (тобто такими видами діяльності, при заняттях якими можливе використання допінгу).

3. Об’єктивна сторона цього злочину виявляються у спонуканні неповнолітніх до застосування допінгу (як на змаганнях, так і під час тренувань).

Під спонуканням слід розуміти дії винного, спрямовані на те, щоб збудити намір, бажання застосувати допінг неповнолітнім. Спонукання може бути вчинене тільки у формі активної поведінки. Способи і засоби можуть бути різними (в тому числі і умовляння, прохання, погрози та ін.), однак за змістом терміну «спонукання», він частіше охоплює такий вплив на неповнолітнього, який відзначається елементами психічного примусу (залякування, погрози тощо).

Якщо спосіб спонукання сам по собі створює склад самостійного злочину (спричинення тілесних ушкоджень, шахрайство та ін.), вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів.

4. Злочин вважається закінченим з моменту здійснення впливу на неповнолітнього з метою примусити його до застосування допінгу. При цьому не має значення, чи погодився неповнолітній під таким тиском на вживання допінгу. Якщо зазначені дії спричинили до настання тяжких наслідків, передбачених ч. З цієї статті, злочин вважається закінченим з моменту настання таких наслідків. Обов’язковим тут є встановлення причинного зв’язку між застосуванням допінгу та тяжкими наслідками. Якщо такі наслідки настали в результаті примусу, спонукання чи в будь-який інший спосіб — відповідальність настає не за ч. З ст. 323 КК, а за сукупністю частин 1 чи 2 ст. 323 та відповідного злочину проти життя та здоров’я.