Зустрiч з тайфуном (на украинском языке) - Николай Дашкиев

- Увага, увага!.. Всiм, всiм, всiм у Радянському Союзi!.. Передаю повiдомлення надзвичайної ваги!

Працює! Працює радiостанцiя! З кожним промовленим словом мерехтить неонова сигнальна лампа! Вольтметр показує повну напругу. Як добре, що в школi у них такий хороший викладач фiзики; як добре, що Коля Рибаков захопився радiоаматорством... i як погано, що вiн i досi не вивчив азбуку Морзе! Але нiчого, можна й так, мiкрофоном, вiдкритим текстом!

- Повiдомляю: невiдомi злочинцi на дирижаблi, де я зараз перебуваю, готуються здiйснити воєнну провокацiю... Вони запланували зiрвати атомну бомбу завтра, двадцять другого липня, о сьомiй годинi п'ятнадцять хвилин... Повторюю...

Ще i ще промовляє Коля повнi зловiсного змiсту слова. Потiм замовкає, якийсь час прислухається i, не одержавши вiдповiдi, переходить на iншу хвилю. Вiн знає: кожна радiостанцiя працює на певнiй, заздалегiдь визначенiй частотi, отож i почути його можуть тiльки випадково. Йому треба поспiшати: в першу-лiпшу мить сюди може хтось поткнутися, i тодi все загинуло.

Але саме через оцей поспiх вiн i втратив можливiсть зв'язатися з тим єдиним оператором, який почув його заклик.

Це був радист геологiчної експедицiї. Прокручуючи знiчев'я весь короткохвильовий дiапазон, вiн наткнувся на дивнi сигнали, якийсь час прислухався здивовано, а потiм штовхнув свого товариша, що спав поруч на розкладнiй койцi:

- Iване, а послухай-но, що це за нiсенiтниця? Готується, мовляв, воєнна провокацiя... Вибух атомної бомби призначено на завтра, на сiм п'ятнадцять ранку...

Геолог неохоче бере навушники, прислухається. Потiм знизує плечима:

- В тебе що - галюцинацiя?

- Та нi, слово честi! - радист забирає навушники, слухає теж i розчаровано хитає головою. - Ну от, замовк... - вiн гарячково прокручує весь дiапазон, повертається на ту ж хвилю. - Iване, а може таки повiдомити прикордонникiв?

- Облиш! - позiхає геолог. - Це, певно, витiвки якогось радiохулiгана. їх тепер чимало розплодилося.

- Та хiба ж можна жартувати з такими речами?

Ще i ще намагається радист розшукати загадкову станцiю, але та мовчить.

- Облиш! - незадоволено каже йому геолог. - Лягай спати.

I раптом обидва насторожились. За брезентовими стiнами палатки почулося сопiння, хекання, а потiм у дверний отвiр просунувся пiдлiток - наляканий, блiдий, по вуха в грязюцi.

- П-прошу... - промовляє вiн, задихаючись. - Повiдомте на заставу... Вони хочуть зiрвати атомну бомбу... Там, на дирижаблi...

- Заспокойся, хлопче! - радист простягнув пiдлiтковi кухоль води, посадовив на стiлець. - Який дирижабль? Яку бомбу?

- Ну, розумiєте... На галявинi, бiля Ведмежого струмка... Ми з Колею Рибаковим iшли з Гаврилової падi, коли це раптом...

Сяк-так, похапцем, Вася Лисичкiн розповiв про їхню пригоду. Що сталося з Колею - вiн не знав, однак висловив припущення, що той, мабуть, пробрався в дирижабль i саме звiдти надiслав свою тривожну радiограму.

Вислухавши хлопця, радист негайно зв'язався з прикордонною заставою. Звiдти повiдомили, що буде вжито всiх потрiбних заходiв. По Васю Лисичкiна послано всюдихiд.

Стривожений радист не вiдходив вiд радiостанцiї, але Коля Рибаков бiльш не озивався.

?

А Колi Рибакову в цi хвилини вже було не до передач. В одну з пауз, саме коли хлопцевi примчалося, що йому хтось вiдповiдає, вiн з жахом помiтив, як швидко вiдчинилися дверi i до примiщення зайшли японець та льотчик. Вигляд у обох був стурбований, вони про щось сперечалися, жестикулювали. I оця їхня заклопотанiсть, - а насамперед, звичайно, те, що нiхто не припускався й гадки про присутнiсть на дирижаблi стороннiх, врятували Колю. Вiн хутенько вимкнув радiостанцiю, вислизнув з кабiни, а потiм - пiд всюдихiд; поза стосами мiшкiв та штабелями ящикiв поплазував до виходу з складу. Дверi лишились незачиненими, отож Коля, вигодивши слушну мить, i шугнув у них.

Вiн опинився в невеликому залi, од якого в три боки пролягли невисокi коридори. Якраз проти дверей були металевi гвинтовi сходи.

Мабуть, як i кожен би на його мiсцi, хлопець помчав сходами вгору. Вiн проминув такий же зал на наступному поверсi, потiм ще один i, нарештi, коли сходи скiнчилися, вибрався через дверцята до величезного примiщення, поснованого ажурними конструкцiями. Залiз у затишний куточок. Зiтхнув вiльнiше.

Було цiлком ясно, що злочинцi вже спохватилися за картою. Вони обнишпорять увесь вертолiт, увесь склад. Хай шукають! А карту треба знищити. Сiрникiв немає, та це, мабуть, i добре, бо невiдомо, яким газом наповнено дирижабль. Можна ж порiзати її на сiчку та й розвiяти геть!

Коля полiз до кишенi штанiв - i стурбовано цмокнув язиком: ножа не було. Де вiн його загубив? Коли? Добре, якщо там, на землi. А якщо тут?

Тепер у нього єдине знаряддя i єдина зброя - викрутка, захоплена у вертольотi,- велика, хороша викрутка. Що ж, краще, анiж нiчого. А карту можна буде знищити й пiзнiше, - хто знає, а раптом нашi лiтаки примусять оцей дирижабль знизитись? Тодi карта буде проти злочинцiв ой яким речовим доказом!

Коля прислухався. Нi, двигуни дирижабля гудуть так само монотонно й невпинно. Скiльки триває цей полiт? Уже, мабуть, з годину. А коли так... Коли так, то це значить, що вiн уже летить над Японiєю або навiть над Тихим океаном...

Хлопцевi стало моторошно. Отже, всi його зусилля пiшли на марне. Нiхто не почув його заклику, а Васько Лисичкiн не встиг добiгти до застави вчасно.

I знову перед Колею постало страшне питання: що робити? Як перешкодити здiйсненню неймовiрного злочину?

Зацькованим звiрятком вiн сидiв у своєму закапелковi i сумно обводив поглядом величезне, тьмяно освiтлене примiщення. Нiколи досi Коля Рибаков не бачив дирижабля. Але читав про оцi повiтрянi крейсери чимало: останнiм часом дирижаблебудуванню в Радянському Союзi почали придiляти велику увагу. Корабель, на який потрапив Коля, був суцiльнометалевий, отже, гелiй чи водень, якi дають пiдйомну силу, мiстяться в окремих вiдсiках. То, може, вдасться продовбати стiнку такого вiдсiку та випустити весь газ? Але яку завбiльшки дiрку для цього треба зробити!

Хлопець помiтив: ажурнi конструкцiї, прип'ятi до стiн у цьому вузькому, довжелезному примiщеннi, яке, мабуть, пролягло з кiнця в кiнець дирижабля, хоч i повiльно, але безперервно рухалися. То виходить, що оцi гладесенькi металевi стiни i є оболонками газових камер? Що ж - можливо: саме таким чином можна змiнювати обсяг газу, а отже, i його пiдйомну силу.

Коля присунувся до стiнки ближче, постукав по нiй пальцями. Глухо загуло, як з порожньої бочки. Тодi вiн натиснув на стiнку лезом викрутки. Метал легко прогнувся, - певно, товщина його була незначна,- але одразу ж випростався. Коля вдарив по ньому викруткою - раз, другий i - з усiєї сили третiй. Та тiльки де там - анi подряпинки!

- Кепсько! - прошепотiв хлопець. Вiн уже почав усвiдомлювати, що навряд чи зумiє пошкодити дирижабль, але ще не хотiв визнати цього, тому вирiшив продовжувати свої мандри нутрощами повiтряного корабля, шукаючи його вразливого мiсця.