Зустрiч з тайфуном (на украинском языке) - Николай Дашкиев

- Та облиш, Колю! Хiба...

- Тс-с-с! Чуєш?

Десь вдалинi виник i почав швидко наростати потужний гуркiт авiацiйних двигунiв. Звук був якийсь незвичний, незнайомий, i хлопцi, якi, навiть не дивлячись на небо, завжди правильно визначали тип лiтака чи вертольота, насторожились. Чужинець?

А гудiння все наближалось i наближалось. Це вже був не гуркiт, а щось схоже на потужний акорд басiв органа...

З галявини, вiд пошкодженого вертольота, навскоси вгору метнувся яскравий промiнь прожектора. А за кiлька секунд, у вiдповiдь йому, десь високо в небi спалахнуло ще яскравiше свiтло. На галявинi стало видно, як удень; вiд кожного дерева, кожного кущика помчали вугiльно-чорнi тiнi.

Приголомшенi хлопцi припали до землi, мов мишенята. Подiї розгорталися значно швидше, анiж можна було чекати, i в зовсiм несподiваному напрямку.

- Дирижабль! - прошепотiв Коля. - Дивись, Васько: дирижабль!

Чужинцi поводились аж надто нахабно: величезний повiтряний корабель пiдпливав, увесь залитий вогнями. Яскраво сяяли червонi й зеленi сигнальнi лiхтарi, разком перлин виблискували численнi iлюмiнатори гондоли. А з скерованого донизу прожектора бив неймовiрної потужностi снiп блакитно-фiалкових променiв.

Дирижабль сповiльнив свiй рух, завис над поляною. Замовкли його двигуни. I одразу ж почувся згори посилений мегафоном голос:

- Приймайте кiнець!

А японець i льотчик вже давно нетерпляче тупцюють бiля вертольота. Прикриваючи долонями очi, поглядають угору, в небо. Так он на що вони розраховували! Втечуть, клятi... Втечуть... Зараз спустять їм драбинку, вiзьмуть на борт дирижабля - та й шукай вiтра в полi!

- За мною, Васько! Обережно!

Коля Рибаков аж задихається вiд гнiву й ненавистi, вiд вiдчуття власного безсилля. I все ж вiн ще не втрачає надiї наробити ворогам якоїсь шкоди, стати на завадi їхнiй втечi. Хлопцi знову заповзли пiд повалену ялину, присунулися якнайближче до вертольота.

А з дирижабля тим часом вже спущено грубенький сталевий трос. Так, трос, а не драбинку. I це значить, що злочинцi не тiльки втечуть, а й заберуть з собою вертолiт! Щойно трос знизився, льотчик i японець пiдхопили його, подерлися з ним на дах вертольота й почали припасовувати до якоїсь скоби.

- Ну, як, готово? - пролунав громохкий голос з дирижабля.

Льотчик заперечливо помахав руками. Потiм, склавши долонi рупором, крикнув:

- Вимкнiть прожектор! Заслiплює!

На дирижаблi зрозумiли. Прожектор погас, i враз стало так темно, хоч у око стрель. А Коля вискочив з-пiд ялини i шугнув пiд вертолiт.

Хлопець ще не знав, що йому слiд робити, але йому було цiлком ясно, що в його розпорядженнi є тiльки двi-три хвилини. Отже, треба поспiшати.

Вiн обережно просунувся вперед, визирнув з-пiд вертольота.

Просто перед його носом - вiдчиненi дверцята кабiни. Ледь-ледь сяють шкали приладiв на пультi. I в цiй примарнiй напiвтемрявi хлопець побачив на крiслi портфель японця.

Коля гарячково розстебнув замки, висмикнув заповiтну карту, запхнув за пазуху. Знову замкнув портфель, поклав на мiсце. Шугнув пiд вертолiт i притиснувся до колеса.

Аж тепер вiн вiдчув справжнiй переляк, - тепер, коли вже здiйснив свiй одчайдушний вчинок. Руки в нього тремтiли дрiбно-дрiбно, по тiлу проповзала гаряча млость. Коли б хлопець затримався ще на кiлька секунд - не минути йому лиха: i льотчик, i японець уже спустилися на землю i стоять перед кабiною.

- Увага! - пролунав гучний голос з дирижабля. - Поїхали!

Смикнувся й поволi поплив угору вертолiт. Коля Рибаков розгублено озирнувся довкола. Що робити?.. Тiкати геть?.. Спробувати проникнути у вороже лiгво?.. А тут ще карта, неоцiненна карта, яку вдалося викрасти так щасливо!

Але мiркувати вже нiколи. Коля схопився за шасi вертольота. Прощавай, друже! Та тiльки Васько навряд чи помiтив зникнення товариша. Навколо темрява; земля швидко вiддаляється; уже внизу, скiльки сягає око, залягла чорна прiрва. А вертолiт усе повзе й повзе угору.

Аж ось блиснуло тьмяне свiтло. Промайнули якiсь iратчастi конструкцiї. Вертолiт зупинився, пересунувся кудись убiк. А отвiр, через який його було втягнуто, повiльно накрила важенна плита.

Нi живий нi мертвий сидiв Коля, притиснувшись до колеса вертольота. В кабiнi над його головою японець i льотчик збирали речi, про щось говорили, знову ж таки англiйською мовою. Потiм до примiщення зайшов ще хтось, запитав, чи все гаразд. Йому вiдповiли, що так. А тодi всi троє кудись пiшли. Кроки подаленiли, клацнув двiчi замок, i запала повна тиша. Тiльки хвилин через п'ять раптово загули двигуни. Дирижабль рушив у свiй загадковий полiт.

Таки довгенько не наважувався Коля вилiзти з своєї схованки, але потiм усвiдомив, що в цьому примiщеннi людей, певно, немає.

Мабуть, це був вантажний склад дирижабля, десь близько хвостової частини. Нечисленнi лампочки освiтлювали напiвсферичнi стiни, ажурнi конструкцiї розпiрок, штабелi ящикiв та скриньок, рейки i гаки пересувних пiдйомникiв, кiлька автомашин-всюдиходiв. А осторонь, поруч з закритим нижнiм люком, стояв вертолiт, пiд яким ховався Коля Рибаков.

Хлопець уважно оглянув усе велетенське примiщення, ще раз пiдiйшов до вертольота. Зупинився перед червоною зiркою на його борту. Пошкрябав пальцями фарбу. Недовiрливо хитнув головою. Намалювати зiрку - не штука. Надiти форму радянського майора - теж нескладно. Замаскувались, мерзотники, - отож i поводяться так нахабно.

Коля залiз до кабiни. Перше, що вiн побачив, - зiжмакана коробка вiд сигарет. Розправив її - "Честерфiльд". Англiйськi?.. Американськi?

На столиковi лежить книжка. На її глянцевiй обкладинцi - зловiсний атомний вибух i спотворене жахом обличчя людини.

- Це... буде... завтра... - пошепки переклав хлопець назву книжки.

Так, уже не може бути жодного сумнiву, що вiн потрапив до лiгва страшних злочинцiв; книжку видано в Нью-Йорку 1968 року.

- Бач, негiдники, - "Це буде завтра!" - Коля погрозив комусь кулаком. Побачимо, чи буде!

Вiн вiдчував мстиву, зловтiшну радiсть: а спробуйте-но зiрвати вашу бомбу, якщо найголовнiша, найпотрiбнiша карта ось тут, на грудях у радянського пiонера! її треба негайно знищити, спалити. А втiм, нi. Це можна зробити й пiзнiше. А зараз слiд добряче понишпорити, чи не вдасться знайти якусь зброю?

Хоч як пильно шукав Коля, однак зброї, звичайно, не знайшов. Поклав до кишенi велику викрутку,- може, придасться, - i вже хотiв вилiзти з кабiни, коли це його очi зупинилися на пультi радiостанцiї. "Живлення". "Мiкрофон". "Телеграф". "Амплiтудна модуляцiя".

Стривай, стривай! Адже радiостанцiя - справна; саме з її допомогою злочинцi викликали дирижабль. Та зараз ми втнемо таку штуку, що у вас засвербить там, де нiколи не свербiло!

Коля кинувся до радiостанцiї, ввiмкнув тумблер "Живлення". Враз засяяли сигнальнi лампочки, засвiтилися шкали. Хлопець надiв навушники, припасував на горло ларингофон, крутнув ручку настройки, щоб перейти на iншу хвилю,- не на ту, якою користувалися злочинцi. Прокашлявся. Сказав хрипким вiд хвилювання голосом: