100 ключових подій української історії - Д. Журавльов

Битва добре знана в Україні та сусідніх з нею Польщі й Росії з підручників, кіно і художньої літератури. У селі Виграїв та місті Корсунь-Шевченківський її героям встановлено пам’ятники, протягом останніх двох десятиліть стало традицією відзначати річниці події із залученням українських та польських реконструкторів.

Битва під Зборовом і Зборівський мир 1649 року

15–16 серпня 1649 р., на берегах річки Стрипа (ліва притока Дністра) біля міста Зборів (нині райцентр Тернопільської області).

Козацьким військом командували гетьман Б. Хмельницький, генеральний писар І. Виговський, гадяцький полковник Кіндрат Бурляй (? – після 1655; старий досвідчений колишній реєстровець, герой морських походів запорожців у 1620–1630-х рр.), кальницький і паволоцький – Іван Богун (Федоренко, бл. 1618–1664; відзначився в боях під Вінницею на початку 1651 р., під Берестечком того ж року в ранзі наказного гетьмана вивів військо з оточення, учасник битв під Батогом, під Фінтою, Жванецької кампанії, битви під Охматовом 1655 р.), брацлавський – Данило Нечай (бл. 1612–1651; разом із Кривоносом один із найхаризматичніших, найталановитіших і найбезжальніших вождів козацтва та покозачених у 1648–1651 рр.), полтавський – Мартин Пушкар (бл. 1600–1658; досвідчений запорожець, претендував на булаву після смерті Б. Хмельницького, 1658 р. підняв заколот проти І. Виговського, вбитий у бою під Полтавою) та ін. Татарами керував хан Іслам-Гірей III (1604–1654; хан у 1644–1654 рр., успішний правитель і полководець); у татарському війську були також Тугай-бей, Сулейман-ага, великий візир Сефер-казі та ін. Річпосполитське військо очолював король Ян-Казимир II Ваза (1609–1672; король Речі Посполитої в 1648–1668 рр., зі шведської династії Ваза, не найкращий правитель і посередній воєначальник); «генералісимусом» армії вважався великий коронний канцлер Єжі Оссолінський (1595–1650; з 1643 р. великий канцлер коронний, один із найвидатніших політиків польської історії); важливою фігурою в штабі війська був генерал артилерії Кшиштоф Арцишевський (1592–1656; боронив знамениту голландську фортецю Бреда, здобував Ла-Рошель під прапорами кардинала Рішельє, здобув звання генерала та адмірала, 1648 р. повернувся на батьківщину, реорганізував артилерію). Своїми контингентами командували декілька українських князів і польських магнатів (С. К. Корецький, П. Потоцький, А. Кисіль, З. Денхоф, Є. Любомирський, К. Л. Сапіга). Німецькою піхотою командував генерал-майор Христофор Хувальт (інші написання – Хубальд, Убальт, 1602–1663; ветеран Тридцятирічної війни, згодом відзначився під Берестечком).

Король Ян-Казимир зібрав чимале військо на допомогу обложеній фортеці Збараж, де з останніх сил трималося річпосполитське військо на чолі з А. Фірлеєм та Є. Вишневецьким. Загалом кількість професійних вояків (без посполитого рушення і слуг) королівського війська могла становити до 20 тис., із двома останніми категоріями – до 30–40 тис.

Хмельницький привів під Зборів лише частину війська, що облягало Збараж. Невідомий автор «Щоденника, складеного в таборі під Зборовом літа Божого 1649» повідомляє про 40 тис. кінних козаків і понад 10 тис. татар, що билися під Зборовом (можливо, татар було навіть дещо більше – до 30 тис.). Кількість гармат невідома, але вони були активно застосовані козаками. Навряд чи Хмельницький взяв із собою під Зборів велику кількість новобранців, які, швидше за все, здебільшого залишилися облягати Збараж. Велике моральне значення мала наявність значної кількості татарської кінноти, корисної в проведенні флангових атак, обходів, переслідуванні розбитого ворога. Як завжди, Хмельницький вів активні розвідувальні дії, маючи достовірну інформацію про пересування ворожих сил. Його план розбити Яна-Казимира, не знімаючи облоги Збаража, був сміливим, але при тому добре продуманим і талановито виконаним.

13 серпня Ян ІІ Казимир з військом зупинився у таборі під Зборівським замком на правому березі річки Стрипа і почав готуватись до переправи. Останніми днями перед тим пройшли зливи, річка розлилася і позривала мости, внаслідок чого переправа військ відбувалася повільно і в незручних умовах. Переправа почалася 15 серпня, коли Хмельницький уже був зовсім близько і вислав татар на перехоплення ворога. Першими на лівий берег Стрипи успішно переправилися королівська гвардія, німецька піхота і гармати, в польському таборі залишилися частина кінних хоругов магнатів і посполите рушення, і тут задзвонили дзвони церкви у Зборові, слідом за чим почалась атака татарської кінноти (татари вночі перейшли Стрипу вище від Зборова). Атаки воїнів Іслам-Гірея на табір на правому березі були досить успішні, там полягло посполите рушення, чимало слуг і вояків із магнатських хоругов, і лише зусиллями литовського підканцлера Сапіги зупинили ворога після серії хаотичних сутичок. На правому березі польське військо вишикувалося в бойовий порядок – князь Корецький і Є. Любомирський на лівому фланзі, Оссолінський, Денхоф і П. Потоцький – на правому, німецька піхота Хувальта і Вольфа – в центрі. Кінними контратаками, мушкетним вогнем та списами коронні жовніри відбили татарські наскоки. Бій точився до вечора, коронне військо (особливо його лівий фланг) ледь встояло, король особисто об’їжджав ряди, підбадьорюючи вояків. Надвечір з-під Збаража прибули полки Хмельницького й основні сили татар на чолі з ханом. Уночі річпосполитське керівництво, налякане ходом боїв, спробувало домовитися з ханом, запропонувавши йому великі «упоминки» – фактично данину. Проте Іслам-Гірей не поспішав відповідати на королівський лист. Польським військом ширилася паніка, і якби не зусилля короля та воєначальників, могли б повторитися Пилявці.

На ранок 16 серпня козаки взяли Зборів, поставили біля церкви кілька гармат і почали обстрілювати ворожий табір і переправу. Хмельницький вишикував військо трьома великими загонами і почав бій. Двічі козаки вривалися на вали польського табору на лівому березі Стрипи, але їх відбивали німці та озброєна челядь. У другій половині дня бій було припинено, почалися переговори, що скінчилися 17 серпня укладенням Зборівської угоди, виплатою споминків татарам і відступом королівського війська до Глинян. Козаки здобули повну юрисдикцію в 3 воєводствах (Київському, Брацлавському і Чернігівському), 40-тисячний реєстр, повну амністію для учасників повстання, на території козацьких воєводств не могло квартирувати коронне військо, селитися іудеї та єзуїти, київський митрополит отримував місце в річпосполитському сенаті (насправді допущений не був). Місто Чигирин оголошувалося особистим володінням Б. Хмельницького.

Результати битви історики оцінють по-різному – від неповної (чи навіть повної) перемоги українсько-татарського війська до… катастрофічної стратегічної поразки, яка не дала змоги побудувати окрему державу для всього українського населення, а не лише вигідну для козаків і старшини автономію (М. Грушевський). Так само по-різному розглядають причини раптового початку переговорів – від бажання перш за все самого Хмельницького «зберегти обличчя» короля для переговорів про статус козацької України в складі Речі Посполитої до підлої зради ханом свого союзника, який був змушений піти на ці переговори. У будь-якому разі в суто військовому плані Хмельницький переконливо виграв кампанію 1649 р., до того ж уперше закріпивши її помітним політичним результатом – Зборівською угодою, яка оформила територіальну автономію козацької України і стала певним зразком для всіх майбутніх подібних угод козацьких гетьманів і монархів.

Добре відома в Україні битва, яка найчастіше змальовується як чергова блискуча перемога Хмельницького (і є часто приводом до критики його татарських союзників, роль котрих у художній, науково-популярній літературі, підручниках іноді взагалі зводиться до мінімуму або змальовується як суто негативна через взяття ясиру). У Зборові з 1993 р. активно діє музей битви, планується створення заповідника «Поле Зборівської битви», у 2002–2005 рр. було проведено розкопки поля Зборівської битви.

Битва під Берестечком

28 червня – 10 липня (18–30 червня за старим стилем) 1651 р., район міста Берестечко (Горохівський район Волинської області), сіл Пляшева та Острів Радивилівського району Рівненської області, неподалік місця впадіння річки Пляшівка в річку Стир.

Верховним головнокомандувачем війська Речі Посполитої був король Ян II Казимир, серед командувачів відзначимо великого коронного гетьмана Миколая Потоцького, польного гетьмана Мартина Калиновського, Станіслава «Реверу» Потоцького, Єремію Вишневецького, досвідченого артилериста Сигізмунда Пшиємського (бл. 1610–1652; ветеран Тридцятирічної війни, воював у складі французької та шведської армій, з 1649 р. польний писар коронний, з 1650 р. генерал артилерії коронної, один із головних польських героїв Берестечка, загинув у різанині полонених після битви під Батогом).