1Q84. Книга друга - Харукі Муракамі

Аомаме захотіла простягти свою руку до руки господині. Але передумала. Розмова ще не закінчилася. Господиня вела далі:

— Безперечно, для мене це був великий удар. Здавалось, ніби від мене відірвали частину тіла. Бо я мала намір офіційно її удочерити. Звісно, я усвідомлювала, що не все піде так легко. Розуміючи труднощі, ще більше цього прагла. Навіть якби я щось зробила неправильно, ніхто не міг би скаржитися на мене. Однак, правду кажучи, в такому віці ця невдача мене сильно підкосила.

— Але ж через певний час раптом одного дня Цубаса може повернутися. Бо без грошей і не має де дітися.

— Хочеться так думати, але такого, мабуть, не станеться, — сказала господиня монотонним голосом. — їй десять років, але пішла вона звідси з власної волі. І сама назад не вернеться.

Сказавши «Вибачте», Аомаме встала, підійшла до сервісного столика біля дверей і налила чаю з льодом у синю гранчасту склянку. Горло особливо не пересохло, але їй хотілося зробити невеличку паузу. Повернувшись на диван, вона ковтнула чаю і поставила склянку на стіл.

— На цьому поки що припинимо розмову про дівчину, — сказала господиня, дочекавшись, коли Аомаме добре вмостилася на дивані. І ніби для зміни настрою випростала шию та міцно зчепила перед собою пальці обох рук. — Тепер поговоримо про «Сакіґаке» та її лідера. Я розкажу вам, що я про нього змогла дізнатися. Це найголовніше, заради чого я вас сьогодні сюди запросила. Звісно, кінець кінцем воно стосуватиметься і Цубаси.

Аомаме кивнула. Цього вона сподівалася.

— Як я вже казала, цього так званого лідера нам обов'язково треба прибрати. Коротко кажучи, спровадити на той світ. Як вам відомо, він має звичку ґвалтувати десятирічних дівчат. Дівчат, які ще не мали першого місячного. Щоб виправдати такий учинок, він використовує секту, для якої на свій розсуд придумав віровчення. Я провела, наскільки могла, докладне розслідування щодо цього. Доручила зробити його за певні гроші надійним людям. Це було нелегко. Довелося заплатити набагато більше, ніж я очікувала. У всякому разі, вдалося встановити імена чотирьох дівчат-підлітків, яких він досі зґвалтував. Одна з них — Цубаса.

Аомаме знову взяла склянку й ковтнула чаю. Він не мав смаку. Здавалось, у роті була вата, яка його повністю поглинула.

— Усіх подробиць ще не з'ясовано, але відомо, що принаймні двоє з них усе ще живуть у секті, — мовила господиня. — Кажуть, начебто вони виконують при ньому роль жриць. Перед звичайними вірними не показуються. Невідомо, вони з власної волі залишилися в секті чи не могли втекти й змушені там перебувати. Не з'ясовано також, чи лідер і тепер має з ними статевий зв'язок. У кожному разі, вони начебто живуть разом. Як одна сім'я. Вхід до його житла простим його прибічникам заборонений. Багато речей оточено таємницею.

Гранчаста склянка на столі почала пітніти. Господиня, зробивши паузу, перевела дух і розповідала далі:

— В одному нема сумніву: серед чотирьох перших жертв, кажуть, є власна дочка лідера.

Аомаме нахмурилася. М'язи на обличчі мимовільно ворухнулись і сильно скривилися. Вона хотіла щось сказати, але слова застрягли в горлі.

— Так. Вважають, що цей чоловік спершу зґвалтував власну дочку. Сім років тому, коли їй було десять років, — уточнила господиня.

Стара пані підняла слухавку внутрішнього телефону й наказала Тамару принести пляшку хересу й дві склянки. А тим часом обидві, зберігаючи мовчанку, давали лад своїм думкам. Тамару приніс на таці нову пляшку хересу й дві вишукані склянки з тонкого кришталю. Він поставив усе на стіл і, ніби скручуючи голову птахові, точними рухами відкоркував пляшку. Потім сміливо налив вина у склянки. Коли господиня кивнула, він уклонився і вийшов з кімнати. Не сказавши ні слова, безшумно.

«Ідеться не тільки про собаку», — подумала Аомаме. Тамару глибоко образило те, що зперед його очей зникла дівчина, якою господиня понад усе дорожила. Щоправда, не можна сказати, що він ніс за це відповідальність. Адже не мешкав у «Садибі плакучих верб», а звичайно, за винятком особливих обставин, приходив на роботу з власного дому, що містився на відстані десяти хвилин ходьби звідси. Загибель собаки й зникнення дівчини сталися вночі, коли він спав дома. А тому ніяк не міг перешкодити обом випадкам. Його робота полягала в тому, щоб охороняти господиню та її садибу, а не відповідати за безпеку притулку, що був по сусідству. А проте обидві події обернулися для нього особистим програшем і неприпустимою образою.

— Ви готові прибрати того чоловіка? — запитала господиня.

— Готова, — ясно відповіла Аомаме.

— Це нелегке завдання, — сказала стара пані. — Звичайно, я завжди доручаю вам непросту роботу. Та цього разу вона, здається, особлива. Я зробила все, що в моїх силах, але не можу гарантувати вам повної безпеки. Можливо, вас підстерігає більший, ніж будь-коли, ризик.

— Я це знаю.

— Як я вже казала, я не хочу посилати вас у небезпечне місце. Але, правду кажучи, цього разу іншого вибору нема.

— Я не проти, — відповіла Аомаме. — Не можна допустити, щоб той чоловік і далі жив на цьому світі.

Господиня взяла склянку й легенько потягувала херес. Потім знову хвильку поглядала на рибок.

— Я здавна звикла пити теплуватий херес літнього пообіддя. Пити у спеку холодне мені не до вподоби. Коли випиваю хересу, то лягаю й засинаю. Навіть не помічаю коли. А як прокидаюся, то спека трохи спадає. І тоді гадаю собі: от було б добре коли-небудь так померти. Випити трошки хересу влітку пополудні, непомітно заснути й більше не прокинутися.

Аомаме також узяла склянку й ковтнула хересу. Він їй не дуже подобався, але хотілося чогось випити. На відміну від чаю з льодом, цього разу смак трохи відчувався. Алкоголь сильно обпікав язика.

— Скажіть мені чесно, — сказала господиня, — ви боїтеся смерті?

Відповіді довелося чекати. Аомаме хитнула головою.

— Особливо не боюся. Якщо подивитися на те, як я живу.

На губах старої пані майнула усмішка. Здавалось, вона наче трохи помолоділа. Губи ожили. Можливо, розмова з Аомаме підбадьорила її. Або проявила свою дію невелика порція хересу.

— Однак, напевне, ви були в когось закохані, еге ж?

— Була. Але можливість реально поєднатися з цим чоловіком близька до нуля. А тому в разі смерті мої втрати будуть так само майже нульовими.

Господиня примружила очі.

— Ви вважаєте, що не зможете з ним зійтися. Конкретно з якоїсь причини?

— Особливої причини нема. Крім тієї, що я — це я.

— А зі свого боку ви не хочете якось вплинути на нього? Аомаме хитнула головою.

— Для мене найголовніше те, що я щиро його прагну.

Стара пані якийсь час здивовано поглядала на Аомаме.

— Ви дуже ясно мислите.

— Мусила так робити, — відповіла Аомаме. І для годиться пригубила склянку з хересом. Без особливої охоти.

На хвилину в кімнаті запанувала тиша. Лілії і далі хилили свої голівки, а рибки плавали у заломленому літньому світлі.

— Можливо, станеться так, що ви опинитеся наодинці з «лідером» секти, — сказала господиня. — Це непросто, й потрібен час. Але врешті-решт я цього доб'юся. І тоді ви зможете зробити те, що завжди робили. Однак цього разу вам доведеться зникнути. Я допоможу зробити вам пластичну операцію. Теперішню роботу, звичайно, кинете й поїдете далеко звідси. Зміните прізвище. Залишите все, що мали досі. Станете іншою людиною. Звісно, за це ви отримаєте добру винагороду. А відповідальність за все інше я візьму на себе. Ви не проти?

— Як я вже казала, мені нічого втрачати. Ні робота, ні прізвище, ні життя в Токіо не мають для мене особливого значення. Я не заперечую, — відповіла Аомаме.

— І обличчя зміниться.

— Стане гарнішим?

— Якщо, звісно, забажаєте, це можна зробити, — серйозно відповіла стара пані. — Змінити обличчя можна за вашим бажанням, але, звичайно, до певної міри.

— При такій нагоді я хотіла б зробити пластичну операцію для збільшення грудей.

Господиня кивнула.

— І це, можливо, непогана ідея. Так би мовити, для обману людей.

— Та це я пожартувала, — сказала Аомаме. І полагідніла на обличчі. — Я не гордовита й обійдуся теперішніми грудьми. Бо їх легко носити й не доведеться купувати нової білизни.

— Я куплю вам те, що вам до вподоби.

— І знову ви жартуєте, — сказала Аомаме.

Господиня усміхнулася.

— Тоді вибачте. Бо ви не звикли жартувати.

— Я не проти пластичної операції, — сказала Аомаме. — Досі я не думала про неї, а тепер не маю підстав заперечувати. Обличчя мені здавна не подобається, та й нема людини, якій би воно особливо припало до душі.

— Тоді ви друзів утратите.

— Та я не знаю людей, яких могла б назвати друзями, — відповіла Аомаме. І раптом згадала про Аюмі. «Якби я, нічого не сказавши, несподівано зникла, то, можливо, Аюмі засмутилася б. Або ж почувалася б зрадженою», — подумала вона. Але ж від самого початку назвати Аюмі подругою не мала підстав. Бо подружитися з жінкою-поліцейським — це надто небезпечна дорога.