КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

3. Непрацездатними є батьки — жінки, що досягли 55 років, чоловіки — 60 років, а також інваліди 1 та 2 груп.

Необхідною умовою притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 165 КК є наявність рішення суду, яке набрало чинності, згідно з яким винна особа зобов’язана сплачувати кошти на утримання своїх непрацездатних батьків.

4. Суб’єктивна сторона злочину — прямий умисел.

5. Суб’єктом злочину можуть бути рідні діти, усиновлені (удочерінені), а також пасинки і падчерки, які досягли 18-ти років і зобов’язані у випадках, встановлених судовим рішенням, надавати утримання непрацездатним вітчиму або мачусі.

У частині 2 ст. 165 КК передбачена відповідальність за вчинення даного діяння особою, раніше судимою за такий самий злочин. Про поняття такої особи див. коментар до ст. 88 КК.

Стаття 166. Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, —

карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він посягає на відносини, які забезпечують нормальний розвиток і виховання неповнолітніх, а також здоров’я, безпеку життя або здоров’я неповнолітніх, особисту свободу, честь та гідність осіб, що підлягають опіці (піклуванню). Потерпілими від цього злочину можуть бути: а) діти; б) інші крім дітей особи, щодо яких встановлені опіка чи піклування. Відповідно до ст. 243 Сімейного кодексу України опіка і піклування встановлюються над дітьми, які залишилися без батьківського піклування; опіка — над дитиною, що не досягла чотирнадцяти років, а піклування над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

2. Об’єктивна сторона цього злочину полягає в діянні (дії або бездіяльності) і виявляється в злісному невиконанні обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, тобто: в залишенні дітей без нагляду, харчування, одягу, ненаданні грошового утримання, ухиленні від догляду і лікування тяжко хворого тощо, що призвело до тяжких наслідків. Обов’язки по догляду за дитиною, по її вихованню і захисту покладені на батьків ст. 150 Сімейного кодексу України. Невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за підопічним повинно мати злісний характер, тобто бути тривалим у часі, або систематичним, незважаючи на відповідні попередження з боку органів опіки і піклування, або місцевих органів влади.

3. Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків. Під тяжкими наслідками слід розуміти різні види фізичної або моральної шкоди, заподіяної неповнолітньому або підопічному: розлад здоров’я, психічне захворювання, інвалідність, самогубство потерпілого тощо. При цьому обов’язковою умовою кримінальної відповідальності батьків, опікунів чи піклувальників є наявність причинного зв’язку між вчиненим діянням і тяжкими наслідками, що настали.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, на що вказує злісний характер діяння. Ставлення винної особи до наслідків злочину є необережним.

5. Суб’єкт злочину — спеціальний: батьки неповнолітнього, усиновителі, а також особи, призначені відповідно до закону опікунами або піклувальниками.

Стаття 167. Зловживання опікунськими правами

Використання опіки чи піклування з корисливою метою на шкоду підопічному (зайняття житлової площі, використання майна тощо) —

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

1. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що зловживання опікунськими правами і залишення підопічних дітей без нагляду або без допомоги грубо порушує права неповнолітніх і суперечить Конституції України та принципам сімейного законодавства.

2. Безпосереднім об’єктом злочину є майнові права та інтереси осіб, відносно яких встановлені опіка чи піклування. Поняття опіки і піклування див. в коментарі до ст. 166 КК.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у використанні опіки або піклування на шкоду підопічному. Це, наприклад, зайняття житлової площі, використання його майна, привласнення речей, розтрата цінностей підопічного, а також порушення майнових прав потерпілого внаслідок укладання невигідних для нього договорів.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, причому використання опіки чи піклування на шкоду підопічному потребує встановлення корисливої мети, тобто прагнення винного мати вигоду майнового характеру за рахунок потерпілого. При цьому реальне отримання та-кої вигоди для складу даного злочину не є обов’язковим.

5. Суб’єкт злочину, що розглядається, є спеціальний. Ним визнається особа, призначена у встановленому законом порядку опікуном або піклувальником.

Стаття 168. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)

1. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя), —

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, —

карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що його вчинення може призвести до родинних конфліктів, до розриву сімейних відносин, спричинити серйозну моральну травму усиновленому. Таємниця усиновлення (удочеріння) охороняється законом згідно із статтями 226—228 Сімейного кодексу України, а особи, що розголосили її, підлягають відповідальності.

2. Безпосереднім об’єктом даного злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальне функціонування сім’ї.

3. Об’єктивна сторона злочину виявляється в розголошенні таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя. Згідно зі ст. 207 Сімейного кодексу України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Під розголошенням таємниці усиновлення слід розуміти повідомлення будь-якій особі, у тому числі й усиновленому (удочеріненій), відомостей про те, що юридичний батько або мати дитини — фактично не є його кровними батьком або матір’ю. Розголошення таємниці може здійснюватись усно, письмово, за допомогою засобів зв’язку, іншими засобами. Обов’язковою ознакою розголошення є відсутність волі усиновителя (удочерителя) на розкриття даної таємниці. Бажання хоча б одного з подружжя усиновителів не розголошувати таємницю усиновлення уже виключає правомірність її розголошення.

Злочин має формальний склад, він вважається закінченим з моменту розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усинови-теля(ів), незалежно від настання суспільне небезпечних наслідків.

4. Суб’єктивна сторона цього злочину передбачає прямий умисел. Мотиви, якими керувався винний (наприклад, помста, користь, неприязні стосунки) для кваліфікації злочину значення не мають, але повинні враховуватися судом при призначенні покарання.

5. Суб’єкт злочину — загальний. Ним може бути фізична осудна особа, що досягла 16-ти років і якій таємниця усиновлення стала відома з будь-яких джерел.

6. У частині 2 ст. 168 КК передбачена відповідальність за кваліфіковані види даного злочину: вчинення його спеціальним суб’єктом та спричинення тяжких наслідків. Під спеціальним суб’єктом тут слід розуміти службову особу або працівників відповідних медичних та виховних закладів, яким відомості про усиновлення (удочеріненій) стали відомі по службі або роботі, а саме: перебування осіб, що бажають усиновити дитину на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо.

Такими особами, наприклад, можуть бути: судді, секретарі судів, працівники органів опіки і піклування, органів РАГСу, місцевих державних адміністрацій; медичні працівники: лікарі та інший медичний персонал, яким на підставі виконання професійних обов’язків стало відомо про факт усиновлення (удочеріння) дитини.

7. Спричинення тяжких наслідків як кваліфікуюча ознака ч. 2 ст. 168 КК передбачає різні види моральної або фізичної шкоди, заподіяної як усиновленому (удочеріненій), так і усиновителю, розпад сім’ї, психічне захворювання потерпілого тощо. За наявністю підстав дії, що спричинили тяжкі наслідки, можуть містити склади самостійних злочинів і кваліфікуватись за сукупністю зі ст. 168 КК.