Контррозвідка - Андрей Гуляшки
Шрифт:
Интервал:
Закладка:
На закінчення хочу зосередити вашу увагу ось на чому. Мій колега Славі Ковачев твердить, що злочинець тримався за залізний прут рукою. Це слушно, та тільки наполовину. Я дослідив прут крізь лупу і не помітив на ньому відбитків пальців або долоні. Зате помітив інше — іржа посередині прута трохи стерта, ніби цього місця торкалися вовняною тканиною. Я знайшов — знову-таки за допомогою лупи — на підвіконні серед залізного пилу кілька синіх ворсинок. Не може бути ніякого сумніву в тому, що злочинець працював У рукавицях. Як бачите, він і не архідурний, і не архіне-вправний! Рукавиці плетені з прядива, пофарбованого в сине.— Авакум сів у крісло. Всі мовчали. Трохи помовчавши, Авакум додав: — 3 усіх цих дрібних зауважень, висловлених на основі незаперечних доказів, можна зробити головний висновок, в якому слід шукати ключа до розкриття злочину: вікно на військово-геологічному пункті розбите не із зовнішнього боку.
Славі Ковачев підвів голову.
— Гаразд,— сказав він,— я приймаю цю маленьку поправку. Методій Парашкевов проник на пункт не через вікно, а через двері. Велике діло! Мав чоловік відмикачку і зайшов!
— Ба ні! — засміявся Авакум.— А навіщо було Методієві Парашкевову розбивати вікно зсередини, обережно виймати шибки з рам, залишаючи на них відбитки своїх пальців, і старанно класти їх на підлогу? Навіщо було йому надівати рукавиці, підпилювати залізний прут і згинати його назовні, коли є ключ або відмикачка, яка відмикає надвірні двері й дає змогу тихо ввійти у приміщення і спокійно вийти з нього?
Славі Ковачев почервонів і нахилив голову.
— Моя гіпотеза в даному разі така.— Авакум підвівся і знову заходив по кімнаті.— Особа «ікс», якої ми поки що не знаємо, дістала завдання викрасти з пункту документ стратегічного значення. Це один варіант. Можливий ще й інший: особа «ікс» не діставала ніякого завдання, а попросту хотіла накликати серйозну підозру на людину, неприємну або дуже небезпечну для неї. Є й третій варіант: комбінація перших двох варіантів.
Якимось загадковим чином особі «ікс» вдається роздобути уламки скла з відбитками пальців Методія Парашкевова. Далі річ ясна. Особа «ікс» входить у приміщення пункту вночі проти двадцять третього серпня, відімкнувши двері ключем. Неодмінно ключем, бо при виході з пункту вона знову замкнула їх. Особа «ікс» відчинила вікно і розбила шибку, взявши частину уламків з собою, а на підлозі лишила ті, на яких — у чому вона була переконана — були відбитки пальців Методія Парашкевова. Після цього, щоб пограбування здавалося ще вірогіднішим, вона перепиляла залізний прут, зігнула його і, зробивши це, щасливо зникла. Ви скажете: а як же хлороформ і рушник? А недопалок з відбитками взуття Парашкевова?
Відповісти на ці питання зовсім не важко. Уявіть собі, що ми втрьох живемо в Момчилові і що товариш Манов, наприклад, має ціаністий калій. Про це дехто знає. Тим часом я таємно дістаю таку саму отруту і вбиваю нею свого колегу Славі Ковачева. Ніхто не знає, що я маю таку рідкісну отруту, і тому принаймні якийсь час мене не підозрюють. Але товариша Манова запідозрять зразу ж, бо багато хто згадає, що саме він, товариш Манов, має таку рідкісну отруту. І особа «ікс», знаючи, що в Момчилові тільки Мето дій Парашкевов має хлороформ, вирішує діяти не якоюсь іншою зброєю, а саме хлороформом. По суті, особа «ікс» одним пострілом вбила двох зайців, тобто зробила корисну для себе справу і накликала підозру на іншу людину. В даному разі в особи «ікс» був свій хлороформ. Рушник, на мою думку, особа «ікс» викрала у вчителя вночі проти двадцять третього серпня. Що ж до недопалка, то це просто випадковість. Він, звичайно, вчителів. Проходячи повз вікно, Па-рашкевов кинув недопалок, розтоптавши його ногою.
Як бачите, особа «ікс» не позбавлена винахідливості й комбінативної уяви. її ні в якому разі не можна шукати серед некмітливих і обмежених людей.
Але, незважаючи на свою кмітливість і обізнаність, особа «ікс» у даному разі зробила кілька непрощенних для свого фаху помилок. Коли б злочинці не допускалися помилок, то їх злочини ніколи не були б викриті. Чи не так? Наше завдання — вчасно помітити помилки.
Я вважаю, що план диверсії особи «ікс» загалом хитро і розумно скроєний. Але, здійснюючи його, злочинець припустився деяких істотних помилок. По-перше, він не потурбувався залишити на стіні будинку кілька подряпин, схожих на сліди від людської ноги. По-друге, не догадався кинути на землю, під розбите вікно, кілька дрібних уламків. По-третє, зробив велику дурницю, перепилявши залізний прут зсередини і зігнувши його назовні, а не всередину. Груба помилка й те, що він залишив на кам'яній підлозі великі уламки скла.
Якби не ці дрібні, але фатальні помилки, я ніколи б не побачив у злочині диверсії і вважав би, як і мій колега Славі Ковачев, винуватцем учителя Методія Парашкевова.
Авакум трохи постояв біля вікна. По вулиці повагом ішов, розгублено дивлячись перед собою, молодий чоловік у пом'ятому фетровому капелюсі. «Чоловіки носять капелюх, як правило, зсунутим до правого вуха,— подумав Авакум.— А цей зробив навпаки, зсунув капелюх до лівого вуха». Потім раптом згадав, що стоїть спиною до полковника. «І непристойно, і не за статутом»,— дорікнув він сам собі її швидко повернувся на своє місце.
Полковник знову почав шукати в шухляді сигарету. Авакум згадав чоловіка у фетровому капелюсі. «Мабуть, дізнався про щось неприємне, а чи схвильований чимось, що переплутало його плани»,— подумав він.
Славі Ковачев стримано зітхнув, труснув головою й підвівся. В нього ще був самовпевнений вигляд, але капітан трохи зблід, а зморшки на чолі та навколо очей стали наче довшими й глибшими.
«Тепер його амбітність звивається, як гадюченя під чоботом»,— подумав Авакум і раптом відчув, що якийсь особливий, ледь відчутний жаль сповнює його серце. Проте кого він жалів у цю мить більше — сумного чоловіка у фетровому капелюсі чи свого збентеженого колегу, Авакум не міг би сказати.
Полковник нарешті знайшов сигарету, пильно подивився на неї і раптом, ніби розсердившись, зім'яв і кинув у кошик. Він мовчки глянув на Славі Ковачева, знизав плечима і сказав:
— Ну, ви, товаришу капітан, мабуть, просите дозволу йти?
— Прошу дозволу йти,— тихо відповів Славі Ковачев. Полковник підвівся і подав йому руку.
— Дякую за ваші старання.
Славі Ковачев поморщився, наче раптом у нього заболів кутній зуб.
— Ви можете ще сьогодні повернутися на свою службу,— сухо сказав полковник.
Славі Ковачев підійшов до Авакума, щоб попрощатись. Він потис вологою рукою руку свого колеги й усміхнувся. Волога рука, усмішка, сердечне, дружне рукостискання — все це ще більше засмутило Авакума. Сидячи в кріслі, він схилився і розглядав кольорові узори на килимі.
Полковник Манов підійшов до нього і поклав руку на його плече.
— Сьогодні на обіді ти будеш моїм гостем. Зараз же скажу Христині, щоб приготувала локшину зі свіжою капустою та чорним перцем. Це ж твоя улюблена страва, так? Скажу їй також, щоб поставила під кран дві пляшки «Карловського міскету». Ми благословимо твою улюблену угорську страву нашим вином, і наслідок буде чудовий.
Доки Авакум добирав найвишуканіших слів, щоб відмовитись від запрошення, начальник управління вже переказав дружині своє прохання по телефону. Обличчя його світилось радістю. У цю мить він здавався молодшим. Таким пам'ятав його Авакум з тих років, коли вони разом з Мановим працювали в оперативному відділі.
Поклавши телефонну трубку, полковник склав руки на столі й прокашлявся.
— Товаришу Захов,— почав він і знову покашляв, щоб очистити голос від інтимних ноток.— Мені відомо, що у вас відпустка, правда ж?
— Так, у мене чергова відпустка за рік,— відповів Авакум. «Знов починається гра в піжмурки»,— подумав він і додав: — Я тимчасово урвав свою відпустку, але вирішив із завтрашнього дня поновити її.
— Так, так...— кинув за звичкою полковник.— Дуже добре! Це ваше право, звичайно. Море, пляж, сонце — приємні речі, що й казати. Людина лежить, відпочиває, ні про що не думає. Словом, живе безтурботно і щасливо.
Авакум раптом згадав, що завтра в нього зустріч із Сією, і всміхнувся.
— Так,— полковник зітхнув.— Я дуже радий. А ваш Методій Парашкевов, між іншим, перебуває за крок від зашморгу. Мушу сказати вам, нічого втішного не чекає цю людину.
Авакум відчув на щоках вогонь.
— Ви, здається, збирались їхати у Варну, на Золоті Піски, чи кудись-інде? — говорив полковник.— Я щоліта даю собі слово повалятись на цих пісках, але далі, ніж до села Банкя, де є мінеральні джерела, не їду. А ось узимку інколи доводиться мені їхати до моря... По службі, звичайно... Проте хочу підкреслити, що становище цього Методія Па-рашкевова зовсім погане. Ви, мабуть, знаєте, що правосуддя керується незаперечними фактами і очевидними доказами. А всі незаперечні факти і очевидні докази — проти вашого вчителя, хоч як це сумно для вас. Певен, що ваші гіпотези в даному разі цілком слушні, але правосуддя вимагає фактів, а не гіпотез. Незаперечні відбитки пальців Методія Парашкевова на розбитому склі — це факт, адже так? А те, що залізний прут зігнутий назовні, а не всередину,— байдуже! Прути можна згинати і назовні, і всередину, на те вони й прути. Отже, хочу сказати, товаришу Захов, що тільки тоді, коли ваша гіпотеза буде підкріплена фактами, тобто коли ми знайдемо і затримаємо особу «ікс», Методій Парашкевов побачить, як то кажуть, білий світ. Але річ не тільки в Методії Парашкевові. Якщо слідство почнеться і закінчиться вчителем, плани ворогів будуть здійснені — справжній злочинець, можливо шпигун, лишиться на волі з розв'язаними руками... Такий досвідчений, хитрий і спритний шпигун на кордоні! Уявляєте, товаришу Захов, що це означає?