Звіробій - Купер Джеймс Фенимор

— Я вже трохи розумію, що все це значить, — кинув Звіробій, — еге, я вже дещо збагнув. Але чому тут немає Гетті? Після смерті Томаса Гаттера вона стала однією з хазяйок усіх цих дивовижних речей, і їй би належало бачити, як їх витягатимуть та обдивлятимуться.

— Гетті спить, — квапливо відповіла Джудіт. — На щастя, гарні сукні та коштовні оздоби її не ваблять. До того ж сьогодні ввечері вона подарувала мені свою частку, отже все, що є в скрині,— моє, і я можу робити з ним, що захочу.

— А хіба бідолашна Гетті здатна розуміти такі вчинки, Джудіт? — спитав простодушний юнак. — Є добре правило, що забороняє брати подарунки від тих, хто не знає їм справжньої ціни. До людей, на чий розум бог наклав важку руку, треба ставитись так само турботливо, як до дітей, котрі не тямлять, що для них добре, а що зле.

Джудіт образив цей докір, та ще від людини, до якої вона хилилася всією душею. Але дівчина відчула б це багато гостріше, коли б мала бодай найменші корисливі наміри щодо слабоумної і довірливої сестри. Однак зараз не час було сердитись чи затівати суперечку, і Джудіт пригасила миттєвий порив гніву, бажаючи чимшвидше перейти до того важливого діла, яке вона задумала.

— Гетті не буде скривджено, — лагідно відповіла Джудіт. — Вона знає не тільки те, що я хочу зробити, але й те, ради чого я це роблю. Отже, сідайте, Звіробою, підніміть віко скрині, й цього разу ми переглянемо все аж до дна. Я буду вельми здивована, коли ми не знайдемо там того, що проллє світло на історію Томаса Гаттера й моєї матері.

— Чому Томаса Гаттера, а не вашого батька, Джудіт? Небіжчиків треба шанувати так само, як живих.

— Я давно мала підозру, що Томас Гаттер мені не батько, хоч припускала, що, можливо, він батько Гетті. Але тепер ми знаємо: він не батько нам обом. В останні хвилини перед смертю він сам признався в цьому. Я вже зовсім доросла і пам'ятаю кращі речі, ніж ті, що ми їх бачили на озері. Правда, вони так невиразно відбилися в моїй пам'яті, що раннє дитинство уявляється мені неначе сон.

— Сни — погані наставники в життєвих справах, Джудіт, — заперечив мисливець повчально. — Не вірте їм і не покладайте на них ані найменших надій. А втім, мені доводилось знати вождів, котрі гадали, ніби від снів буває користь.

— Я не звіряю на них своє майбутнє, мій любий друже, але не можу не згадувати того, що було в минулому. Однак до чого нам ці балачки, коли за півгодини ми знатимемо все чи, може, навіть більше, ніж я хочу знати,

Розуміючи нетерпіння дівчини, Звіробій сів на табуретку й заходився знову спорожнювати скриню. Звичайно, всі речі, що вони їх оглядали минулого разу, лежали на місці й викликали тепер багато менше цікавості та зауважень, ніж тоді, коли їх витягли вперше. Навіть Джудіт байдуже відклала препишну парчу, бо мала вищу мету, ніж задоволення Пустого марнолюбства, і їй кортіло швидше добутися до скарбів, які од неї так ретельно ховали і яких вона досі не знала.

.— Все це ми вже бачили, — сказала вона, — і не варто його розгортати. А оцей суверток, Звіробою, що ви тримаєте в руках, для нас новина, тож зазирнімо в нього. Дай боже, щоб його вміст розповів бідолашній Гетті й мені, хто ж ми такі!

— Ex, коли б деякі сувертки вміли говорити, вони оповідали б неймовірні таємниці,— відповів юнак, примостивши пакунок на колінах і рішуче розгортаючи грубу парусину.—

Але, здається, тут не сховано ніякої сімейної таємниці, бо це всього-на-всього прапор, хоч не беруся сказати, якої держави.

— Цей прапор також має щось означати, — квапливо втрутилася Джудіт. — Розгорніть його ширше, Звіробою, щоб видно було кольори.

— Гай-гай, шкода мені того прапорщика, якому доводилось тягати на плечі такенне простирадло й крокувати з ним у поході. Погляньте, Джудіт, з нього можна викроїти цілу купу прапорів, над якими так трусяться королівські офіцери. Цей прапор не для прапорщика, а просто-таки для генерала!

— Мабуть, то корабельний прапор, Звіробою. Я знаю, на кораблях бувають такі речі. Хіба ви ніколи не чули страшних розповідей про те, що Томас Гаттер мав тісні стосунки з людьми, котрих називають буканьєрами?[54]

— Бу-каньєра-ми? Ні, я ніколи не чув такого слова. Гаррі Непосида сказав мені, начебто Гаттера підозрюють у тому, що він колись водився з морськими розбійниками. Але, боронь боже, Джудіт, невже вам полегшає, коли ви знатимете такі речі про людину, котра була чоловіком вашій матері, бодай навіть і не вашим батьком?

— Мені полегшає від усього, що дасть змогу дізнатися, хто я така, й допоможе пояснити сни мого дитинства. Чоловік моєї матері? Так, певне, він був, їй чоловіком, хоч я не можу зрозуміти, чому така жінка, як вона, обрала собі такого чоловіка. Ви ніколи не бачили матері, Звіробою, і не знаєте, які вони були несхожі в усьому.

— Таке трапляється в житті, авжеж, трапляється, хоч я не можу збагнути — чому. Я знав найлютіших воїнів, котрі мали найлагідніших, найніжніших дружин. І навпаки, справжні відьми діставалися індіянам, мовби народженим для того, щоб бути місіонерами.

— Це не те, Звіробою, зовсім не те. О, коли б пощастило довести, що… Ні, я не можу бажати, аби вона не була йому дружиною. Такого жодна дочка не побажає своїй матері… Але краще візьміть отой коробчатий згорток, подивимось, що в ньому.

Звіробій послухався й, розгорнувши парусинову шматину, витяг невеличку скриньку чудової роботи. Скринька була замкнена. Не знайшовши ключа, вони вирішили зламати замок. Звіробій вельми спритно зробив це з допомогою якоїсь залізяки, й вони побачили, що скринька майже вщерть напхана паперами. Здебільша це були листи, а крім них — уривки якихось рукописів, нотатки, рахунки та інші подібні документи.

Шуліка не налітає на курча так стрімко, як Джудіт кинулася вперед, аби заволодіти цими покладами досі приховуваних од неї таємниць. Її освіта, як читач уже, мабуть, помітив, була багато вища, ніж її становище в суспільстві. Джудіт швидко й пожадливо перебігала очима сторінку за сторінкою, що виказувало не тільки її добру шкільну науку, а й нетерпіння.

Спочатку здавалося, що дівчина дуже задоволена, й, можемо від себе додати, на те була причина, бо листи, написані жіночою рукою, пройняті наївною вірою та любов'ю, викликали в ній почуття гордості за тих, кого вона мала цілковиті підстави вважати своєю ріднею. Та ми не будемо докладно наводити цих послань і дамо тільки загальне уявлення про їхній зміст, а це найлегше зробити, описавши, як вони подіяли на почуття дівчини, що переглядала їх з таким запалом.

Як ми вже казали, Джудіт вельми розрадили перші листи, що потрапили їй на очі. То були послання люблячої і розумної матері до відсутньої дочки. Листів самої дочки, звісно, не виявилось, але про їхній зміст неважко було здогадатися з материних відповідей. В останніх не обійшлося без нагрущань та осторог, і Джудіт відчула, як кров приливає їй до скронь і мороз обсипає все тіло, коли вона читала одного листа, де мати вказувала дочці на непристойність надто близьких стосунків (очевидно, про них сповіщалося в котромусь із доччиних листів) з офіцером, «що приїхав з Європи й навряд чи збирається взяти чесний законний шлюб в Америці»; про це знайомство мати говорила несхвально й холодно. Дивно було, що всі підписи ретельно повирізувано з листів, а там, де якесь ім'я зустрічалося в тексті, його закреслено так, що годі й намагатися прочитати. Всі листи лежали в конвертах, як велося за тих часів, але на жодному конверті не було адреси. Проте самі листи зберігалися з побожною дбайливістю, і Джудіт здалося — на деяких видно сліди сліз. Тепер вона пригадала, що бачила не раз цю скриньку в материних руках незадовго до її смерті. Очевидно, подумала Джудіт, скриньку поклали у велику скриню разом з іншими непотрібними та прихованими речами після того, як листи вже не могли більше ані завдавати горя, ані розраджувати небіжчицю-неньку.