Без права на реабилитацию - Александр Войцеховский

Обратим и в данном случае внимание на два момента: генерал Биркампф сообщил Краузе, что Зиберт был не задержан, а убит, и что его личность была установлена благодаря найденному при нем дневнику. Уже одно это исключает вопрос о пленении. И далее — бригаден-фюрер СС и генерал-майор Вальтер Биркампф точно знает, что найденные при Зиберте документы и его фотографии (у Кузнецова было несколько таких фотографий, сделанных еще в Москве) были переданы людям Прютцмана.

Можно с уверенностью считать, что эсэсовцы Прютцмана со свойственной им немецкой, да и профессиональной дотошностью не только проверили нахождение трупов советских разведчиков, но выяснили все обстоятельства их гибели, о чем, естественно, направили рапорт своему начальству, но никак не оберштурмбаннфюреру Витиске во Львов.

К сожалению, рапорт группы Прютцмана, а также полученные ею документы, найденные при Кузнецове и его спутниках, до сих пор ни в одном архиве бывшего СССР не обнаружены. Опять же, зная немецкую аккуратность, можно предполагать, что если они не были уничтожены службой безопасности и полицией безопасности в последние дни "третьего рейха" в Берлине, то могут быть целы и ныне. Не исключено, что они пылятся среди документов, захваченных в 1945 году на территории Германии нашими тогдашними союзниками. Хранится же, к примеру, в одном из архивов в США полный отчет, составленный гестапо по делу о знаменитой "Красной капелле".

Так что теоретически не угасла надежда, что эти бумаги еще всплывут на белый свет, и тогда мы с достоверностью узнаем о последних днях жизни замечательного разведчика и героя Великой Отечественной войны Николая Кузнецова, его боевых друзей до самого смертного часа Яна Каминского и Ивана Белова.

…В Центре телеграмма-молния была, разумеется, тщательно изучена и по сути содержания, и на предмет подлинности. Об этом автору говорил еще лет за пятнадцать до своей кончины в 1996 году генерал Судоплатов. После доклада сообщения наркому НКГБ Меркулову он сделал на первой странице документа распоряжение:

"Товарищу Зубову.

1. Наркому доложено, что всех троих следует считать погибшими.

2. "Колониста" представить к званию Героя Советского Союза, "Кантора" и "Ила" к ордену Отечественной войны I степени.

…Указом Президиума Верховного Совета СССР от 5 ноября 1944 года Николаю Ивановичу Кузнецову было присвоено звание Героя Советского Союза. Ян Станиславович Каминский и Иван Васильевич Белов были награждены орденами Отечественной войны I степени.

На войне случались и чудеса. Бывало, что воскресали и те, о ком отрыдали, получив похоронки, матери и вдовы… А потому хоть и не было веры, но все же тлел в сердцах тех кто готовил Указ, уголек надежды, потому и не проставили в нем слово "посмертно"…

"Слава Родины", №№ 6–7 (58–59), 2004 г.

Струтинский М. В

Про мого побратима Миколу Кузнецова

Продовжуючи пошук місця загибелі Кузнєцова, нам довелось зустрічатись з багатьма людьми на терені Бродівського та багатьох інших районів Львівщини, у самому Львові, а також Тернополі, Станіславі та далеко за їх межами. Було піднято з архіву сотні кримінальних справ на колишніх ватажків різних підрозділів УПА і тих, котрі вийшли з повинною розмовляти на мирних засадах. В процесі цієї роботи були виявлені страхітливі дії оунівців-садистів, особливо референтів Служби безпеки, які діяли безпосередньо за завданням підрайонних, районних і крайових проводирів ОУН та УПА.

Я впевнений, що якби народ України знав про ці страхітливі дії оунівців, то їм, особливо зверхникам ОУН-УПА, не було б місця на нашій землі, политій кров’ю синів і дочок України, особливо в областях Західної смуги нашого краю.

Слід наголосити на тому, що майже не було села, району від Прип’яті до вершин Карпат, де б цими вояками не було б замордовано людей, а то й цілі сім’ї — чоловіків, хлопців, дівчат, а ще посивілих дідів, бабусь, дітей дошкільного віку, а поде-куди немовлят у колисці.

До того, як відправити групу Кузнєцова до Львова, була раніше відправлена група медведівців Крутикова для підготовки бази Кузнєцову. Однією з баз мала бути хата колишнього лісника Максима Гаврилишина у селі Боратин. У цю групу була включена і Євгенія Гаврилишин (натоді вже дружина Дроздова). Дроздови по дорозі відвідали хату батьків та свою доньку Любу. Про це стало відомо кримінал-комісару фон Папее, який по своїй службі у Львівському СД персонально вів агентурний нагляд за підопічними йому зверхниками оунівців та аковців на периферії.

З того часу за селом Боратин і його жителями німці посилили нагляд. У селі було створено чотири окремі оунівські боївнки. А гестапівець під псевдонімом "Темний" став Бродівським повітовим референтом СБ. Цей кривавий хижак вишукував свої жертви і особисто їх убивав, кого — удавкою, а кого — із пістолета. Пізньою осінню 1943 та ранньою весною 1944 р. "Темний" знищив у Боратині Климчука Степана, Дудися Теодозія, Леуса Йосипа, Дзись Марію та Грицишина Петра.

Усі вони були бажаними людьми свого села, добрими, чемними, чуйними, мирно трудились на своєму клаптику землі.

Водночас майже кожний день безслідно зникали селяни. Їх знаходили задушеними удавками, зарубаними сокирою, з вогнепальними пробоїнами.

Село Боратин було майже зовсім очищене від небажаних оунівцям та німцям елементів. Оунівці тримали під суворим контролем усі дороги, стежки, по яких хтось міг би зайти до села. Сотня "Чорногори" теж постійно чатувала у різних куточках села. Німці та зверхники УПА надіялись на появу Пауля Зіберта. Нарешті дочекались. У глуху морозну ніч з 8 на 9 березня 1944 р. Микола Кузнєцов з Яном Камінським та Іваном Беловим добирались зі сторони Сталашки буковим лісом до хати Степана Голубовича, де усі троє й загинули, підірвавшись на гранаті.

Аналізуючи низку документів таємного листування Герасимовського (Івана Гриньоха) — члена Центрального проводу ОУН із шефом СД Галичини оберштурмбанфюрером Вітіске та іншими високопоставленими діячами абверу і кримінальних управлінь Німеччини, доведено, що Герасимовський отримав від зверхників ОУН-УПА директиву щодо особи Кузнєцова, на пошуки якого були задіяні вищі кримінальні та розвідувальні Управління СД Волині та Поділля, Галичини, абверу… До пошуку невловимого Пауля Зіберта були також залучені підрозділи оунівського СБ, дивізії "СС-Галичина", курені та окремі сотні УПА. Як бачимо тепер, село Боратин вийшло на особистий статус, у якому німці жорстоким терором руками бандерівців навели свій порядок.

Коли кримінал-комісарові фон Паппе стало відомо, що жителі села Гута Пеняцька, яке розкинулось у смузі Пеняцького лісу, переховують партизанів-медвєдівців, він пов’язав їх із Баратинським Гаврилишиним та його дочкою і зятем — Дроздовими. Над мирними жителями Гути Пеняцької нависла смертельна загроза, про яку вони навіть не здогадувались. Уже в другій половині лютого 1944 р. на підступах до Гути стягувались підрозділи УПА та їх місцеві боївки, а згодом підійшли дивізійники "СС-Галичина" та підрозділи самих німців, але вони поки що стояли осторонь на випадок необхідної підтримки бандерівцям.

28 лютого 1944 р. облога стиснула село і були знищені всі його жителі, спалені оселі, майно розграбовано.

Про цю звірячу розправу ОУН-УПА разом із дивізією "СС-Галичина" та німцями, що скоїлася 28 лютого 1944 р., розповіли самі учасники цієї кровавої події та її очевидці після звільнення місцевості радянськими військами.

Слід зазначити, що в перші післявоєнні роки верховоди українського нацизму стримувались від наклепу на дії радянських партизанів, в тому числі і проти відомого радянського розвідника Кузнєцова, розуміючи, що це викликало б непримиренний гнів не тільки нашого народу, але й народів світу, тому що Кузнєцов здійснив без перебільшення героїчні операції проти гітлерівців. Лише у Рівному і Львові ним було знищено шістьох нацистських-генералів. Але все-таки, саме із-за "рогу" з’ явились перші наклепи проти Кузнєцова. Так, газета "Українське слово", яка видавалась "першою українською друкарнею" у Франції, у № 711 за 26 червня 1955 р. (редактор 0. Жданович), даючи рецензію на книжку "Під чужими прапорами", писала: "… Згадується в праці "Під чужими прапорами" також, що українські націоналісти вбили прославленого партизана, Героя Радянського Союзу Миколу Кузнєцова. Це правда, — висловлюється Жданович, — і його застрілення було те, що він видав на смерть німецьким гестапівцям сотні українських патріотів. За це й удостоївся честі Героя Радянського Союзу".

Треба сказати, що це було перше публічне визнання оунівцями їхнього злочину. Але правду по загибель Кузнєцова вони так і не відважились відкрити. По-перше, його не було застрелено, а він загинув, як дійсний герой, опинившись у безвихідному становищі, та знаючи однозначно про те, що "оунівці" передають радянських розвідників до рук гестапівців та СД, він, Кузнєцов, підірвав бойову гранату на власних грудях і загинув як герой. Це був останній подвиг видатного розвідника всіх часів.