Звіробій - Купер Джеймс Фенимор

— Пусти червоношкірого. В нього очі гостріші, ніж у блідолицього, вони краще бачать гуронські хитрощі.

— Е ні, голубе, проти цього я сперечатимусь до останнього подиху! Очі білої людини, так само як і ніс, і вуха, багато кращі за індіянські, коли їх добре тренували. Не раз і не два я перевіряв це на ділі, і завжди виходило саме так. Проте, я гадаю, найпослідущий волоцюга, делавар він, а чи гурон, спроможний розшукати дорогу до хижі й вернутися назад. А тому, Змію, берися за весло, і хай тобі щастить.

Тільки-но припнувся балакучий Непосидин язик, Чингачгук скочив у човника й занурив весло у воду. Уа-та-Уа, як і годиться індіянській дівчині, стежила за відплиттям воїна з мовчазною покірливістю, але це не тамувало її сердечного щему, не глушило побоювань, притаманних її статі. Вподовж усієї минулої ночі й аж до тої миті, коли вони обоє захопилися прозорною трубою, Чингачгук виявляв до своєї нареченої стільки мужньої ніжності, що це зробило б честь навіть людині з витонченими почуттями. Але тепер найменші ознаки слабості зникли, поступившись місцем непохитній рішучості. Хоч Уа-та-Уа сором'язливо пробувала зазирнути йому в очі, коли човник відчалював од борту «ковчега», гордість не дозволила воїнові відповісти на цей тривожний люблячий погляд.

Суворість і зосередженість делавара цілком відповідали тим обставинам, за яких він вирушав на розвідку. Якщо вороги справді захопили будинок, він мав плисти під самісінькими дулами їхніх рушниць, а до того ще й без будь-якого прикриття, котре відіграє таку суттєву роль в індіянській військовій тактиці. Одне слово, навряд чи можна було вигадати щось небезпечніше, й коли б Змій мав за плечима бодай десятилітній воєнний досвід чи коли б його друг Звіробій був поруч нього, він нізащо не пішов би на таке ризиковане діло. Можливі вигоди анітрохи не врівноважували небезпеки. Проте гордість індіянського вождя піддрочувало суперництво з білим. Індіянське уявлення про чоловічу гідність не дозволило делаварові кинути прощальний погляд на кохану дівчину, але її присутність, мабуть, неабияк вплинула на його рішенець.

Чингачгук сміливо веслував до палісаду, водночас стежачи за численними стрільницями в стінах будинку. Кожної миті він чекав, що побачить вистромлене дуло рушниці або почує сухий тріск пострілу. Однак він щасливо пригнався до паль. Тут він був до певної міри захищений, бо між ним та будинком здіймалася надводна частина палісаду; отже можливість підступного замаху на його життя набагато зменшилась. Ніс човника був скерований на північ, коли Чингачгук досяг паль; мокасин плавав неподалік. Та замість підібрати його, делавар повільно проплив навколо всієї споруди, уважно оглядаючи кожен предмет, що міг би виказати присутність ворогів або ж посвідчити про нічний напад. Однак нічого підозрілого він не помітив. Глибока тиша панувала в будинкові. Жоден засув не було зрушено з місця, жодного віконця не розбито. Дверей, напевне, ніхто не чіпав, відколи вони зачинились за Гаттером, і навіть на воротах доку були цілісінькі всі засуви й замки. Одне слово, найпильніше й найдоскіпливіше око не добачило б тут жодних слідів ворожих відвідин, з якими можна було пов'язати появу отого мокасина.

Делавар вагався, не знаючи, що робити далі. Пропливаючи перед входом до «замку», він уже ладен був зійти на поміст і, зазирнувши в котрусь із стрільниць, подивитися, що робиться всередині. Та все-таки на це він не зважився. Молодий воїн ще не мав життєвого досвіду в таких справах, але стільки наслухався про індіянські воєнні хитрощі й так близько брав до серця розповіді про витівки старих звитяжців, себто теоретично так засвоїв усю цю науку, що тепер не міг допуститися надто грубої помилки, як ото грунтовно підготовлений студент, почавши правильно математичну вправу, звичайно не заплутається в її остаточному розв'язанні. Облишивши думку про висадку на поміст, Чингачгук неквапливо плив далі попід палісадом. Наблизившись до мокасина з протилежного боку, він спритним, майже непомітним рухом весла вкинув собі в човника зловісний предмет. Тепер можна було повертатись. Але зворотний шлях здавався юнакові ще небезпечнішим, бо стрільниці опинилися в нього за спиною. Якщо в «замкові» справді зачаївся ворог, він миттю збагне, ради чого сюди припливав делавар. Отже, попри небезпеку, не лишалось нічого мудрішого, як веслувати спокійно й упевнено, ніби цей огляд розвіяв усякі підозри. Делавар саме так і вчинив, без найменшого поспіху веслуючи до «ковчега» й переборюючи нестерпне бажання дати більше волі рукам чи хіба б на мить озирнутись.

Жодна турботлива й ніжна дружина, вихована бодай у найцивілізованіших умовах, не зустрічала свого чоловіка-воїна з таким хвилюванням, з яким Уа-та-Уа дивилася на Великого Змія делаварів, коли той цілий-здоровий сходив на борт «ковчега». Вона тамувала свої почуття, але радість палахкотіла в її темних очах і посмішка, що осявала гарні вуста, промовляла словами, які чудово розумів коханий.

— Ну, що там, Змію? — гукнув Непосида. — Які новини про водяних щурів? Чи показали вони зуби, коли ти кружляв біля їхньої нори?

— Мені не подобається та нора, — з притиском відповів делавар. — Надто тихо. Так тихо, що можна бачити тишу.

— Оце вже справді по-індіянському! Ніби що буває тихіше за цілковиту порожнечу! Якщо не маєш ліпших доказів, Гаттеру лишається тільки напнути вітрило й поснідати під рідною стріхою. А куди подівся мокасин?

— Ось він, — відповів Чингачгук, простягаючи здобутий трофей.

Придивившись до мокасина, Уа-та-Уа впевнено сказала, що він гуронський, бо на передку по-особливому розташовані голки їжатця. Гаттер і Непосида погодилися з нею. Але з цього ще не випливало, що власник мокасина засів у «замкові». Мокасин міг приплисти здалеку чи навіть спасти з ноги розвідника, який залишив будинок, виконавши певне доручення. Одне слово, мокасин нічого не пояснював, хоча й насторожував.

Проте цього було замало, щоб примусити Гаттера й Непосиду відмовитись од їхнього наміру. Вони знову розгорнули вітрило, і «ковчег» рушив далі в напрямку «замку». Вітерець ледь штовхав судно вперед, і це давало змогу якнайуважніше оглянути споруду зовні. Довкола панувала гробова тиша, й навіть не вірилось, що в будинку чи поблизу нього ховається бодай одна жива істота.

На відміну від Змія, чия індіянська уява ладна була вбачати якусь штучність у природній тиші, обидва блідолицих не передчували жодної небезпеки в спокійній непорушності, властивій неживим предметам. Адже все навколо дихало миром і спокоєм. День тільки-тільки починався, і сонце ще не зійшло над обрієм, але небо, повітря, ліси й озера були вже залиті тим м'яким світлом, яке сповіщає про скору появу великого світила. В такі хвилини все видно напрочуд ясно, повітря набуває кришталевої прозорості, хоч водночас барви здаються розведеними, пом'якшеними, обриси предметів тануть, і перспективи, мов непорушні моральні істини, розкриваються без будь-яких прикрас та фальшивого блиску. Одне слово, всі почуття набувають своєї первобутньої ясності й непохибності, так само як розум, коли він переходить з мороку сумнівів до спокою та миру незаперечної очевидності. Проте враження, що його здатен справити такий краєвид на людей з нормальним почуттям моральності, ніби зовсім не існувало для Гаттера й Непосиди. Зате делавар і його наречена, хоча й звиклі до чарівливості ранкових сутінків, не лишалися байдужими до краси цієї години. Молодому воїнові зажадалося миру, й ще ніколи в своєму житті він не думав так мало про воїнську славу, як тієї миті, коли разом з Уа-та-Уа зайшов до каюти, а баржа черкнулася бортом об край помосту. З цього мрійливого стану його вивів грубий Непосидин голос, що наказував йому згорнути вітрило й припнути «ковчег».

Чингачгук послухався. Поки він ішов на ніс баржі, Непосида вже скочив на поміст і притупував ногами, радіючи, що під ним, нарешті, «тверда земля». З властивою йому галасливістю й безцеремонністю він також доводив цим свою цілковиту зневагу до всього гуронського племені. Гаттер підтяг човника до носа баржі, збираючись відчинити ворота, аби заплисти в док.