КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

б) не може бути підвищений у військовому званні; в) покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання; г) із суми його грошового забезпечення в примусовому порядку провадиться відрахування в доход держави (ч. 2 ст. 58 КК).

2. Службові обмеження є своєрідним видом виправних робіт для військовослужбовців. Тому цей вид покарання є спеціальним, який призначається судом лише військовослужбовцям (за винятком військовослужбовців строкової служби) та відбувається засудженим за місцем його військової служби.

3. Покарання, передбачене ст. 58 КК, є строковим і призначається судом у межах (на строк) від шести місяців до двох років. Обов’язковим елементом цього покарання є утримання (відрахування) з грошового забезпечення військовослужбовців, які провадяться в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Відрахування провадяться щомісячно з усієї суми грошового забезпечення військовослужбовця незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами.

4. Службові обмеження для військовослужбовців можуть бути призначені за вироком суду лише як основне покарання (ч. 1 ст. 52 КК) у випадках:

а) якщо це покарання передбачене в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний (ч. 4 ст. 52 КК). У санкціях статей Особливої частини КК воно передбачене лише в нормах, які встановлюють відповідальність за військові злочини (частини 1 статей 402—404, 411, 412, 414, 423, 425, 426, ч. 2 ст. 407 КК);

6) якщо це покарання не передбачене в санкції статті Особливої частини КК, але суд, з огляду на обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження або позбавлення волі на строк не більше двох років призначити військовослужбовцю службові обмеження на той самий строк (ч. 1 ст. 58 КК). Отже, покарання призначається у цьому випадку за розсудом суду і здійснюється у два етапи: 1) на першому з них суд призначає військовослужбовцю покарання у виді обмеження (ст. 61 КК) чи позбавлення волі (ст. 63 КК) на строк не більше двох років відповідно до тієї санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний;

2) на другому етапі суд, мотивуючи своє рішення у вироку і посилаючись на ч. 1 ст. 58 КК, замість призначеного (замінюючи призначене) ним обмеження або позбавлення волі, застосовує до військовослужбовця службові обмеження на той самий строк. У останньому випадку суд вправі призначити службові обмеження за вчинення військовослужбовцем як військового, так і будь-якого іншого злочину;

в) якщо це покарання призначається (але тільки військовослужбовцю) в порядку переходу до іншого, більш м’якого виду основного покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК).

5. При призначенні військовослужбовцю покарання у виді службових обмежень за два або більше злочинів, які входять у сукупність (ст. 70 КК) або за кількома вироками (ст. 71 КК), складанню підлягають лише строки цього покарання, а розміри відрахувань із грошового забезпечення не складаються, а обчислюються за кожний злочин (за кожним вироком) самостійно (див. коментар до ч. 2 ст. 72 КК).

6. Покарання у виді службових обмежень може бути також застосоване до військовослужбовця в порядку заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким на підставі ч. 4 ст. 83 чи статей 85—87 КК.

7. Військовослужбовець, засуджений до службових обмежень, може бути звільнений від їх відбування: а) з випробуванням (ст. 75 КК); б) умовно-достроково (ст. 81 КК); в) достроково (ч. 4 ст. 83, ч. З ст. 84, статті 85-87 КК).

8. Покарання, передбачене ст. 58 КК, до неповнолітніх не застосовується (ч. 1 ст. 98 КК).

Стаття 59. Конфіскація майна

1. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

2. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

3. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

1. Відповідно до ч. 6 ст. 41 КК Конституції України конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Цей конституційний припис реалізований у ст. 59 КК, відповідно до якої конфіскація майна є додатковим покаранням (ч. 2 ст. 52 КК) і полягає в примусовому безоплатному вилученні за вироком суду у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

2. Конфіскації підлягає тільки те майно, яке є власністю засудженого, у тому числі і та його частина, що належить йому в спільній власності з іншими особами. До складу такого майна можуть входити речі, предмети, грошові кошти, внески в банках, акції, облігації, векселі, чеки, сертифікати та інші цінні папери.

Перелік майна, яке не підлягає конфіскації за вироком суду, визначається законом України (ч. З ст. 59 КК) і на даний час вміщений у додатку до КК.

3. Конфіскація майна може бути повною або частковою (ч. 1 ст. 59 КК). Тому суд повинен зазначити у вироку, конфіскується все або тільки частина майна засудженого. Якщо конфіскації підлягає лише частина майна засудженого, то суд зобов’язаний зазначити у вироку, яка саме частина майна конфіскується, або повинен перелічити предмети, що конфіскуються, із зазначенням їх індивідуально-визначених ознак (найменування, марки, номера тощо). Заміна конфіскації і майна оплатою його вартості законом не передбачена.

4. Конфіскація майна належить до числа безстрокових (одноактних) покарань і вважається виконаною з моменту вилучення майна та його передачі відповідним фінансовим органам держави. Однак у тих випадках, коли після виконання вироку в частині конфіскації всього належного засудженому майна виявляється неконфісковане майно, воно може бути вилучене за умови, якщо воно: а) було отримане засудженим до постановлення вироку; б) отримане після постановлення вироку, але на кошти, які підлягають конфіскації; в) не закінчилися строки давності виконання обвинувального вироку, встановлені ст. 80 КК (ст. 25 «Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань»).

5. Конфіскація майна належить до числа загальних (універсальних) покарань і по суті може бути застосована до будь-якої особи.

6. Порядок призначення цього додаткового покарання встановлений у ч. 2 ст. 59 КК, відповідно до якої конфіскація майна встановлюється за тяжкі (ч. 4 ст. 12 КК) та особливо тяжкі (ч. 5 ст. 12 КК) корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК.

Отже, відповідно до закону конфіскація майна може бути призначена лише за умови, якщо: а) вчинений особою злочин є тяжким або особливо тяжким; б) цей тяжкий або особливо тяжкий злочин є корисливим’, в) це додаткове покарання передбачене в санкції статті Особливої частини КК, яка встановлює відповідальність за корисливий тяжкий або особливо тяжкий злочин.

7. У санкціях статей Особливої частини КК конфіскація майна може бути передбачена як обов’язкове (наприклад, частини 2 та 3 ст. 368 КК) або як факультативне (наприклад, ч. 2 ст. 233 КК) додаткове покарання. У першому випадку суд зобов’язаний призначити це додаткове покарання і може відмовитися від його призначення лише на підставі ч. 2 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК). У другому випадку питання про доцільність призначення конфіскації майна вирішується за розсудом суду. Обговорюючи в цьому випадку питання про призначення конфіскації, суд повинен враховувати, що невиявлене майно на момент постановлення вироку саме по собі не є перешкодою для призначення цього додаткового покарання, оскільки майно, що підлягає конфіскації, може бути виявлене і при виконанні або навіть після виконання вироку (див. п. 4 коментарю до ст. 59 КК).

8. Проте конфіскація майна не може бути призначена судом у тих випадках, коли особа звільняється від відбування основного покарання з випробуванням (статті 75, 77 КК), навіть якщо в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний, вона передбачена як обов’язкове додаткове покарання (див. коментар до статей 75 та 77 КК). Застосовуючи, наприклад, ст. 75 КК при засудженні особи за ч. 1 ст. 209 КК, суд не має права призначити конфіскацію майна, хоча остання і фігурує в санкції ч. 1 ст. 209 КК як обов’язкове додаткове покарання.

9. Засуджений може бути звільнений від конфіскації майна на підставі ч. 1 ст. 79, ст. 86 КК, якщо на день звільнення від покарання або вступу в силу закону про амністію вирок у частині конфіскації майна ще не був виконаний.

10. Від конфіскації майна, яка передбачена у ст. 59 КК як додаткове покарання, слід відрізняти так звану спеціальну конфіскацію, яка не є кримінальним покаранням й тому не передбачена у вичерпному переліку їх видів у ст. 51 КК.