Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) - Владимир Владко

- Погляньте! - вигукнула Галя, вказуючи на астроплан.

Ван Лун i Сокiл побачили, як бiля корми мiжпланетного корабля майнув серед скель величезний темний силует. Майнув - i зник.

- Униз, за мною! - скомандував Ван Лун i кинувся бiгти.

Перестрибуючи велике камiння, ламаючи на шляху соковите листя папоротi, товаришi бiгли вниз, до астроплана, куди їх кликали тривожнi сигнали Миколи Петровича Риндiна.

Роздiл четвертий,

де пояснюється причина тривожних сигналiв

академiка Миколи Петровича Риндiна, якi

вiн подавав з астроплана, але виникає

серйозне занепокоєння за долю Галини

Рижко, мiсцеперебування якої стає

остаточно невiдомим.

Залишившись в астропланi, Микола Петрович уважно слухав усе, що Галя розповiдала йому за допомогою свого переносного радiопередавача. Вiн наносив на аркуш паперу, де була накреслена схема корабля, акуратнi помiтки про пошкодження: хоча про старт з Венери, звичайно, поки що не могло бути й мови, проте академiку хотiлося мати точне уявлення про стан астроплана i умови, в яких вiн лежав на днi скелястого мiжгiр'я.

Потiм розвiдники подалися вгору, схилом до лiсу. Спочатку Галя ще сповiщала Миколу Петровича короткими фразами про свої враження, але потiм, захопившись дивовижними картинами, що вiдкривалися перед її очима, просто забула про обiцянку. Микола Петрович тiльки посмiхнувся. Вiн не сердився. Академiк подумав: яка надзвичайна пора життя - бадьора, схильна захоплюватися юнiсть! Вiк, коли все навколо людини спiває, грає i смiється, коли все здається зовсiм не таким, яким бачить це людина потiм, у зрiлому вiцi, - не кажучи вже про похилi роки, про старiсть...

У Миколи Петровича все ще трохи болiла голова. Рiзкий удар об пульт пiд час падiння астроплана на Венеру давався взнаки. Риндiн поправив пов'язку на головi. Нiчого, ще доба-двi, i все буде гаразд. До речi, виявляється, на Венерi можна говорити "доба" в тому ж розумiннi, що й на Землi: тривалiсть дня i ночi тут практично дорiвнювалася земнiй.

Ось чому така незначна рiзниця температур мiж освiтленим i неосвiтленим Сонцем боками Венери, що завжди дивувало астрономiв! Справдi, температура освiтленої сторони Венери не пiдiймалася, як давно вже встановили вченi, вище плюс 50-60 градусiв. Зате й температура тiньової сторони нiколи не була нижче мiнус 25 градусiв. Причини цього, як виявлялося, простi: час обертання Венери навколо своєї осi не перебiльшував, як i на Землi, однiєї доби - 24 годин. Але на вiдмiну вiд земної, - атмосфера Венери, а тим бiльше її поверхня, схована густою пеленою хмар, не встигала анi дуже нагрiтися, анi дуже охолонути. Це було цiлком природним.

Так, чим же зайнятися зараз? Адже Галя Рижко мовчить i нi про що не повiдомляє...

Бiльш за все Миколу Петровича непокоїв склад повiтря на Венерi. Чи не сталося все ж таки якоїсь помилки пiд час аналiзу? П'ятнадцять процентiв вуглекислоти в атмосферi - надзвичайно важлива обставина, яка гранично ускладнює експедицiї всю її роботу на Венерi. Що ж, поки є вiльний час, треба повторити аналiз.

Це зайняло в академiка Риндiна бiля пiвгодини напруженої працi. Закiнчивши аналiз, Микола Петрович вiдкинувся на спинку крiсла i задумливо постукав пальцями по столу. Нiчого втiшного, аж нiчогiсiнько!

Щоправда, у повiтрi Венери не виявилося нiяких особливих домiшок порiвняно з земним. Тi ж самi, що i в атмосферi Землi, кисень, вуглекислота, азот, дуже незначнi домiшки аргону, неону, криптону. Нiчого нового, все цiлком знайоме. Але вуглекислота! Кiлькiсть вуглекислоти!

Повiтря Землi має в своєму складi тiльки 0,03 процента вуглекислого газу. Три сотих... А в повiтрi Венери, як остаточно встановив Риндiн, вуглекислоти було 15,5 процента! Жахлива кiлькiсть, яка перевищує всi припущення.

Хоча, з iншого боку, хто знає: може, за доiсторичних часiв i в атмосферi Землi було не менше вуглекислоти? Геологи i палеонтологи, очевидно, мають рацiю, коли твердять, що в атмосферi Землi в епоху зародження i первiсного розвитку живих iстот вуглекислого газу було значно бiльше, нiж тепер. Протягом багатьох десяткiв i сотень тисячолiть рослини поступово поглинали вуглекислоту з повiтря i, навпаки, збагачували його киснем, доки не встановився сучасний, звичний для людини склад атмосфери. Чи не так само вiдбувається i на Венерi? Кiнець кiнцем, можливо, що все це цiлком закономiрний процес у гiгантськiй природнiй хiмiчнiй лабораторiї живих iстот, якою є молода планета.

Гаразд, хай усе це буде так. Проте як бути людям? Людина може дихати таким повiтрям тiльки дуже обмежений час. Явища мусять розвиватися таким чином.

Дихаючи повiтрям Венери, людина весь час буде вiдчувати гострий брак кисню. Вона робитиме глибокi, майже конвульсiйнi вдихи i видихи. Так може тривати, скажiмо, хвилин п'ятнадцять. А потiм... потiм органiзм людини, якому хронiчно бракує кисню, почне проявляти ознаки отруєння вуглекислотою. Виникне так звана асфiксiя - задушення. Спочатку затуманиться розум, притупиться чутливiсть, погаснуть рефлекси, припиниться дихання, i, нарештi, припиниться й дiяльнiсть серця. От i все.

Схиливши голову на руки i неуважно поглядаючи в iлюмiнатор, Риндiн напружено розмiрковував. Звичайно, взагалi з астроплана без скафандра вийти можна, - якщо на короткий час. Людинi буде лише важко дихати. Втiм, тiльки на десять-п'ятнадцять хвилин, не бiльше. Бо тодi почнуть наближатися i невблаганно прогресувати явища страшної асфiксiї. Отож, всi роботи поза стiнками астроплана доведеться провадити в скафандрах, - незважаючи на всю незручнiсть цього. Природно, така система дуже ускладнить розшуки ультразолота.

Думки академiка Риндiна йшли далi й далi. Так, Сокiл не помилявся, коли рiшуче наполягав, що на Венерi мусить протiкати перiод розвитку життя, аналогiчний земному юрському. Рослиннiсть Венери, як можна було з'ясувати за час першої вилазки, майже така ж сама, яка була на Землi в цей геологiчний перiод, якщо не зважати на її фантастичний колiр. Що ж до фауни, до тваринного свiту - тут справа дещо iнакша. Земна палеонтологiя не має даних про такий неймовiрний розвиток свiту комах пiд час юрського перiоду на Землi. Хоча, з iншого боку, вiдсутнiсть даних ще нiколи не правила за доказ того, що явища взагалi не могло бути. Данi могли й не зберегтися продовж мiльйонiв рокiв.

- Так чи iнакше, - мiркував Риндiн уголос, - тут, на Венерi, комах аж надто багато. Чи можна припустити, що надмiр вуглекислоти в атмосферi планети вiдбивається i на розвитковi тваринного свiту? Безумовно, можна. Тварини дихають тим повiтрям. Отож, їх органiзми, пристосовуючись до нього протягом тисячолiть, мусили в якiйсь мiрi видозмiнитися. I як наслiдок цього вони набули форм, вiдмiнних вiд земних. Хiба не є доказом цього вигляд того нiчного дракона, який заглядав в iлюмiнатор астроплана? Пам'ятається, вiн виглядав просто дико, аж безглуздо потворно з земної точки зору. I це ж тiльки один якийсь вид з багатьох i багатьох, якi живуть на Венерi, iнакше-бо й не може бути...