Джерела (на украинском языке) - Игорь Росоховатский

- Ви часто бували у сусiда?

- Що ви, звiдки? Вiн i не кликав. Вважав себе вище нас. рядових трудiвникiв. Як же, з iншого тiста злiпленi. Нема того, щоб по-сусiдському на чай-каву запросити...

- Звiдки ж про його друзiв знаєте?

- А кричать вони так, що й на сходах чути.

Трофиновський не став уточнювати, як Цвiркун ухитрявся стiльки почути i побачити "на сходах" i навiщо йому це було потрiбно. Вiн уже збагнув, що спiврозмовник може розповiдати про свого сусiда дуже довго i не без упередження. Тому вирiшив урвати словесний потiк:

- Не помiтили, бува, чи не заходив останнiм часом перед вашим вiд'їздом до сусiда хтось iще, крiм постiйних вiдвiдувачiв?

- Ваш? Пiдiсланий? - Цвiркун хитро примружився.

- Чому "наш"?

- А я одразу змикитив, - по-змовницькому блискаючи очима i вкрай задоволений власною проникливiстю, зашепотiв Цвiркун. - Чоловiк той був цiлком нормальний на вигляд, без будь-якої там зайвини на головi чи в одязi. Коротше, нормальний цiлком, зовсiм не такий, як Степура та його друзi.

- Змалюйте його докладнiше, будь ласка.

- А ви начебто самi його не знаєте? Не ваш? - Вiн недовiрливо повiв головою i розчаровано протягнув: - Ну, найзвичайнiсiнький собi чоловiк, з маленькою валiзкою в руках. Одразу видно - трудяга.

- А ваш сусiд хiба не працював? - не втримався Трофиновський.

- Та їхня праця вiдома. На копiйку зробить малюночок, потiм мiсяць говорять, та ще й компанiю зберуть. Якихось там каскадерiв вiн намалював, так вся юрба цiлий рiк божеволiла: "Шедеврально, прекрасно!" I навiщо тiльки таких держава плодить?

Був би живий Степура, Трофиновський нiчого не сказав би Цвiркуновi вiдносно вартостi працi його сусiда. А зараз не втримався.

- Одну з його картин Англiя купила, - мов мiж iншим промовив вiн.

- Невже? - стрепенувся Цвiркун.

- Якщо на нашi грошi перевести, мало не триста тисяч заплатили. На них придбали медичну апаратуру для нової полiклiнiки.

У Цвiркуна вiдвисла щелепа.

- Я прошу вас завтра зайти до нас у прокуратуру. Ви де працюєте?

- Та в третьому ательє "Побутоб'єднання". Закупником. А навiщо я вам?

- Допоможете доповнити фоторобот.

- Виходить, вляпався-таки сусiдонька в iсторiю з географiєю, пожвавiшав Цвiркун.

Трофиновському не хотiлося переконувати його в iншому. Вiн попрощався i подякував за бесiду.

Розмова й справдi була дуже корисною i допомогла слiдчому уточнити деталь, котра, як вiн передчував, матиме в цiй справi iстотне значення.

XIII

Вже вдруге Трофиновський брався за телефонну трубку, але дзвонити не наважувався. Рано, ще не все продумав. Уже невидимi нитi зв'язували його з тим, кого шукає; вiн вiдчуває, як об'єкт ухиляється вiд зустрiчi; вже маячить перед ним, мов у туманi, злегка розмита постать. Звичайно, ще багато чого не вiдомо: незрозумiле призначення апарата, його дiя; не встановлено, хто такий "об'єкт" - винахiдник чи лише власник приладу; дiє самостiйно чи його самостiйнiсть мнима; яку мету переслiдує... На бiльшiсть з цих питань можна буде вiдповiсти тiльки пiсля затримання об'єкта, хоча Трофиновському здається, що деякi з вiдповiдей йому вже вiдомi.

Трофиновський роздратований: нiяк не може збагнути, чому так нервує, чому так хочеться йому кинути цю справу, яка викликає в нього надто складнi почуття - непевнiсть i мало не гнiв. На слiд вiн вийшов. Слiд чiткий, однозначний. Того, хто прагне сховатися, вiн уявляє досить виразно - принаймнi для того, щоб виявити i затримати. Об'єкт досить самовпевнений, якщо зважився на таке. Чи має вiн вiд своїх вчинкiв якусь матерiальну вигоду, чи це експеримент чистої води, випробування апарата, - але, безсумнiвно, тут не просто помилка, а виклик суспiльству, i вiн, напевне, розумiє це. Тому й не залишає координат, по яких його одразу можна було б знайти, а схоже, "замiтає слiд". Проте "замiтає" не професiонально, а по-дилетантському. I Трофиновський уже знає, як i де його шукати.

Слiдчий рiшуче потягнувся до телефону. Подзвонив у карний розшук капiтановi, спiльно з яким працював уже не раз, i попросив органiзувати пости спостереження за вказаними адресами. Вiн знав майже точно, вiн передчував, що людина з чорною валiзкою змушена буде повернутися до декого з своїх "пацiєнтiв". Першою в цьому списку була сестра канатохiдця - Тетяна Марчук.

XIV

Туман був такий густий, що лiхтарi ледь просвiчували крiзь нього жовтими яблуками. Iнодi лунали гудки автомобiлiв, їхнi розмитi силуети, штовхаючи поперед себе слабосилi снопики свiтла, текли суцiльною рiкою, мов риби, що йдуть на нерест.

Пориви вiтру iнодi роздирали сiру пелену туману, i тодi видно було i дерева, i людей.

"Мов луки, напiвзiгнутi дороги, машини вдалину розмiрено течуть, а вiн iде, упевнений, суворий, - простий радянський воїн на посту..." Нi, "упевнений" - погано. В чому впевнений? Та ще й "суворий". Трафарет... Треба не так. "Мов луки, напiвзiгнутi дороги, машини вдалину розмiрене течуть, а вiн iде рiшучий..." Нi, не те! - Строфа аж нiяк не подобалася Трофиновському. "Все в нiй, - казав вiн собi, - трафарет. Крiм, мабуть, першого рядка: "Мов луки, напiвзiгнутi дороги". Так, це, мабуть, непогано. I вiдповiдає тому, що бачить око - тут дорога iде трохи на схил. Головне ж, порiвняння з луком передає напруженiсть руху в цi вечiрнi години "пiк". Але далi все псує "впевнений" чи "рiшучий..." Ну й морока! Приятель, редактор мiлiцейської газети, умовив Трофиновського неодмiнно написати вiршi в наступний святковий номер, щоб вони пiшли замiсть передової. У вiддiлi i в управлiннi Трофиновського називали "наш поет".

Дома у нього назбиралося сотнi написаних ним вiршiв. Проте друзям вiн мало якi наважувався показувати, i тiльки пiсля одностайного схвалення наважувався пропонувати свої твори редакцiям.

Вiршi вiн писав i в своєму кабiнетi, i вдома, але найбiльше любив творити, йдучи з роботи додому. Ритм вiршiв вiдповiдав його ходi, завжди рiзнiй, i друзi говорили, що в його поезiї "енергiйна основа".

А ось зараз вiршi чомусь "не йшли", хоча задум цiлком визрiв. Щось заважало. Мимоволi вiн почав прислухатися. Йому здалося, нiби хтось йде за ним в туманi, то наближаючись, то вiддаляючись, готуючись до якоїсь дiї. Вiн вдивлявся в туман, розрiзняв неяснi постатi людей. Хто з них? Зараз перевiримо.

Трофиновський завернув за рiг найближчого будинку й затупцював на мiсцi. Почекав хвилину-двi. З-за рогу нiхто не з'являвся. "Приверзлося", - подумав.

Вiн пiшов далi. За кiлька хвилин десь позаду почулися кроки, але вiн не озирнувся. Навмисне. Не можна пiддаватися мiражам. В дитинствi вiн був боягузкуватим i потiм доклав чимало зусиль, щоб позбутись страху перед темрявою i невiдомiстю. Якщо справдi хтось iде за ним з лихими намiрами, вiн виявить себе. Трофиновський згадав, як одного разу пощастило його колезi Пiнському. Той займався заплутаною справою банди Воловика. Нiхто не знав, де її "малина", з ким у мiстi бандити мають зв'язки. Пiнському пророкували мiсяцi марудної роботи. А бандити - разом з самим Воловиком - в перший же мiсяць зустрiли його в пiдлiску, бiля станцiї. Згодом виявилось, що "наводка" помилилася: вони прийняли його за багатого квiткаря з передмiстя i сподiвалися конфiскувати його "дипломат" з денною виручкою.