Одіссея капітана Блада. Хроніка капітана Блада - Сабатіні Рафаель

— Ви негідник! — процідив крізь зуби лорд Джуліан.

— Усе залежить від того, як дивитися на речі,— спокійно відповів Блад. — Мушу зауважити, що не в моєму характері прощати такі образи. Але, зважаючи на те, що колись ви з власної волі зробили мені одну послугу, а зараз хоч і проти волі, але робите другу, я не звертатиму уваги на вашу нечемність.

Його світлість зареготав.

— Ви дурень! — сказав він Бладові. — Невже ви думаєте, що я прибув сюди, не вживши ніяких заходів? Я розповів комендантові про те, як ви примусили полковника Бішопа піти з вами. Про це знає і комендант форту. Розсудіть тепер самі, чи вони виконають наказ Бішопа і чи дозволять вам вільно вийти в море?

Обличчя Блада стало серйозним.

— Дуже жаль, що ви це зробили, — промовив він.

— Ще б пак. Я знав, що ви пошкодуєте, — сказав лорд Джуліан.

— Я шкодую не через себе. Мені дуже жаль губернатора. Знаєте, що ви накоїли? Ви майже повісили його.

— Боже мій! — вигукнув Бішоп, затремтівши від страху.

— Якщо вони зроблять хоч один постріл у мій корабель, губернатор негайно ж загойдається на нок-реї. У вас залишився єдиний шанс, полковнику, який полягає в тому, що я повідомлю їх про свої наміри. А щоб ви, мілорде, могли якнайкраще виправити заподіяну вами шкоду, ви самі поїдете з цим листом.

— Хай мене краще повісять, ніж я поїду на берег, — загарячкував Уейд.

— Даремно. Це просто нерозсудливо з вашого боку, мілорде. Та коли ви опираєтесь, то на борту знайдеться інший посланець, а мої позиції, як я й передбачав, зміцняться ще одним заложником.

Лорд Джуліан втупився в Блада, зміркувавши, від чого він відмовився.

— Може, ви передумаєте, після того, як я вам усе пояснив? — спитав капітан.

— Поступіться йому, ради бога, і їдьте, мілорде, — бризкаючи слиною, простогнав Бішоп. — І зробіть так, щоб вони негайно виконали мій наказ. Цей клятий пірат схопив мене за горло…

Його світлість з презирством і огидою звів на Бішопа свої безбарвні очі.

— Що ж, коли ви наполягаєте… — почав був він, але замовк і, знизавши плечима, звернувся до Блада: — На вас можна покластися, що полковникові Бішопу гарантується повна безпека, якщо вам дозволять без перешкод вийти з порту?

— Даю вам таке слово, — сказав Блад, — навіть більше того. Обіцяю без затримки висадити полковника Бішопа на берег.

Лорд Джуліан змусив себе вклонитись принишклому губернаторові.

— Ви розумієте, сер, що я пішов на це за вашим бажанням? — холодно спитав він.

— Розумію, звичайно розумію, — поспішив підтвердити Бішоп.

— Гаразд! — лорд Джуліан знову вклонився і пішов з каюти. Блад провів його до трапу, під яким унизу погойдувалась шлюпка «Арабелли».

— До побачення, мілорде, — сказав Блад. — Пробачте, мало не забув! — Він витяг з кишені пергамент і простягнув його Уейду. — Ось ваш патент. Бішоп мав рацію, кажучи, що видали ви мені його помилково.

Лорд Джуліан пильно глянув на Блада, і вираз його обличчя полагіднішав.

— Жаль! — з непідробною щирістю сказав він.

— За інших обставин, мілорде… — почав Блад. — Та навіщо про це! Ви розумієте… Шлюпка чекає вас.

Поставивши одну ногу на перший шабель трапу, лорд Джуліан раптом завагався:

— Хоч убийте мене, але я нічогісінько не розумію!

Чому б вам не послати на берег когось іншого, а мене не залишити на кораблі, як ще одного заложника?

Блад подивився своїми ясними блакитними очима у чесні очі Уейда і сумовито посміхнувся. Якусь мить він, здавалося, вагався, а потім одверто виклав усе, що думав.

— Не хочу критись перед вами напослідок. Причина та сама, мілорде, яка штовхала мене весь час на сварку з вами, щоб потім проткнути ваші груди шпагою. Приймаючи від вас патент, я сподівався, що він допоможе мені спокутувати гріхи мого минулого в очах міс Бішоп. Заради неї, як ви вже, мабуть, догадались, я і взяв його. Але тепер я зрозумів, що все це марні сподівання. Мені слід було б знати, що мої надії — марення хворого. Я зрозумів, що коли вона, як мені здається, з нас двох віддає перевагу вам, то, мабуть, робить правильно. Ось чому я не хочу наражати ваше життя на небезпеку, тримаючи вас на борту. Адже нас можуть обстрілювати. Інший посланець може зіпсувати всю справу. Тепер ви, мабуть, зрозумієте мене.

Приголомшений лорд Джуліан пильно подивився на Блада. Його випещене обличчя було бліде.

— Боже мій! — майже пошепки промовив він. — І ви говорите це мені?!

— Я кажу це вам тому, що… Ах, чорти б його забрали, ну… щоб вона зрозуміла, що розбійник і пірат, за якого вона мене весь час вважає, все-таки зберіг дещо від тих часів, коли він ще був джентльменом. Її щастя для мене дорожче за все на світі. Знаючи про це, вона може… тепліше згадає мене іноді, хоча б тільки в молитвах. Оце і все, мілорде.

Лорд Джуліан довго дивився на пірата, а потім мовчки простягнув йому руку. Блад так само мовчки потис її.

— Не певен, чи праві ви, чи ні,— сказав лорд Джуліан. — Можливо, що з нас двох саме ви для неї кращий.

— Це тільки ваша думка, мілорде, а щодо Арабелли, то зробіть так, щоб я не помилився. Прощавайте!

Лорд Джуліан спустився по трапу в шлюпку і рушив до берега. Відпливши трохи, він помахав рукою Бладу, який, спершись на фальшборт, стежив за шлюпкою, що віддалялася.

За годину «Арабелла», скориставшись легким бризом, вийшла з порту. Форт мовчав. Не помітно було ніякого руху з боку ескадри, щоб затримати корабель. Лорд Джуліан чесно виконав доручення, підкріпивши його ще й своїми особистими розпорядженнями.

Розділ XXIV

Війна

Миль за п'ять від Рорт-Ройяла у відкритому морі, коли береги Ямайки вже ледве помітною смужкою мріли на обрії, «Арабелла» лягла у дрейф, і до її борту підтягнули шлюп, який вона тягла на буксирі.

Капітан Блад привів свого полоненого гостя до трапу. Полковник Бішоп, який протягом кількох годин перебував у стані смертельного переляку, нарешті полегшено зітхнув, і в міру того, як страх його поволі згасав, у нього знову розгорялася люта ненависть до зухвалого пірата. Та він враховував обставини, і хоч у душі й поклявся, що, повернувшись у Порт-Ройял, не пошкодує ні сил ні енергії для того, щоб захопити Пітера Блада і помститися, проте зовні він цього не показував, старанно приховуючи свої почуття.

Пітер Блад звичайно не тішив себе ілюзіями щодо Бішопа, але він ніколи не був і не хотів бути справжнім піратом. У всьому Карібському морі не знайшлося б корсара, який би не скористався з можливості повісити мстивого й жорстокого губернатора на нок-реї і таким чином зміцнити власну безпеку. Та Блад, як уже відомо, не належав до піратів такого типу і, крім того, він не міг забути, що Бішоп був дядьком Арабелли.

Тому-то капітан і посміхнувся, дивлячись на пожовкле, одутле обличчя Бішопа з маленькими очицями, що вп'ялися в нього з неприхованою ворожістю.

— Щасливо повернутися додому, дорогий полковнику, — сказав він на прощання, і за його люб'язною посмішкою ніхто б не міг угадати того болю, що краяв його серце. — Вже вдруге ви робите мені послугу як заложник. Раджу вам не потрапляти до моїх рук втретє. Вам не щастить зі мною, полковнику, і ви вже, очевидно, самі переконалися в цьому.

Шкіпер Джеремі Піт, що стояв поруч із Бладом, похмуро стежив за від'їздом губернатора. Позад них юрмилися кремезні пірати з суворими загорілими обличчями, і тільки залізна воля їх капітана не дозволяла їм розчавити Бішопа, як блощицю. Ще в Порт-Ройялі вони дізналися від Піта про небезпеку, яка загрожувала Пітерові Бладу, і, незважаючи на те, що всі вони теж були раді розв'язатися з королівською службою, по суті нав'язаною їм, їх все ж обурили обставини, за яких ця розв'язка сталася. А тепер вони безмірно дивувалися із стриманості свого капітана, яку той виявляв у ставленні до цього негідника Бішопа. Губернатор кинув погляд навколо себе, і його очиці зустрілися із зловісними поглядами піратів. Інстинкт підказував Бішопу, що його життя в цю мить на волосинці, і досить одного необережного слова, щоб викликати вибух ненависті, від якого його вже не врятувала б ніяка сила. А тому він, не сказавши й слова, вклонився капітанові і, спотикаючись, поспішно спустився в шлюп.