Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) - Владимир Владко

I так само, як на шляху до зенiту, вгору, його швидкiсть з кожною секундою зменшувалась, так зараз швидкiсть падiння з кожною секундою збiльшувалась. Якщо її не уповiльнити, - астроплан прорiже хмари, що ховають поверхню Венери, i вщент розiб'ється об неї! Треба включати ракетнi двигуни, треба гальмувати ними!

Iз сопел обох двигунiв на крилах астроплана вихопились струменi розпеченого газу, скерованi вниз, до сiрих хмар. Швидкiсть падiння уповiльнилась, але ж зразу-таки почала наростати знову. Хмари наближались. Астроплан падав на них кормою вниз.

Академiк Риндiн включив автомат бокових двигунiв. Вiн подавав до камер згоряння невеличкi заряди атомiту, вибухи вiдбувалися один за одним, слабшi, але частiшi. Цi вибухи затримували падiння корабля, нейтралiзували тяжiння Венери: астроплан сковзався вниз з невеличкою вiдносно швидкiстю. Хмари ближче, ближче... I раптом екран перископа став сiрим: корабель занурився в щiльнi хмари, прорiзаючи їх по вертикалi вниз.

Тепер усе залежало вiд того, яка поверхня Венери, що на неї впаде астроплан. Риндiн розумiв це, але бiльше вiн нiчого зробити не мiг. Панорамний радiолокатор не дiяв, знижуватися на горизонтальному польотi вiн не мав можливостi. Лишалось тiльки гальмувати вертикальне падiння, гальмувати всiма засобами... Що внизу?

I раптом екран перископа прояснився. Астроплан пролетiв крiзь товстий шар хмар, лишивши їх вгорi за собою. Вигук здивування вихопився у Галини Рижко. Ось воно, те червоне, яке вона на мить побачила в просвiтi мiж хмарами ще тодi, пiд час кругового польоту!

Яскраво-червона ковдра буйної рослинностi вкривала поверхню Венери. Звiдси, з висоти понад кiлометр, не можна було одразу зрозумiти, трава, чи чагарник, чи хащi химерно забарвлених первiсних лiсiв виднiлися пiд астропланом. Але червона ковдра застилала собою все, всю нерiвну горбкувату поверхню, скiльки сягало око. Он срiблiє вода. I скелi, гострi скелi пiдносять вгору свої верхiвки з густої оранжево-червоної рослинностi. Але як швидко все це наближається, зростає. Астроплан падає надто стрiмко!

Микола Петрович вирiшив включити водночас i центральний двигун. Це було дуже рисковано. Навiть малi заряди атомiту в центральному двигунi могли своїми вибухами нахилити корпус астроплана, тодi гальмування взагалi стане неможливим... Втiм, на все це доводилося йти. Три вибухи в центральному двигунi примусили астроплан майже пiдстрибнути вгору. I знову почалося стрiмке зниження. Пружинна стальна спiраль висунулася з кормової частини корабля. Вона була готова прийняти на себе перший удар об поверхню планети. I все ж таки швидкiсть падiння надто небезпечна...

Гострi верхiвки скель унизу наче летiли назустрiч кораблю, готовi простромити його корпус. Астроплан здригався вiд вибухiв атомiту в камерах згоряння, гальмував своє падiння,- i нiчого не допомагало. Корабель падав.

Микола Петрович вiдкинувся на спинку крiсла. Вiн вiдчув неймовiрну втому. Тепер уже навiть вiн не мiг допомогти справi нiчим. Ще лишалася пружна стальна спiраль. Думки стрибали, перебиваючи одна одну. Спiраль допоможе, якщо корабель упаде кормою вниз. А якщо пiд кутом?.. I якщо скелi врiжуться в корпус?.. Треба чекати. Зроблено все, що було в його можливостях. Все чисто!

Рiзкий мiцний поштовх струсонув корабель. Все всерединi задзвенiло й загуло. В каютi упало щось скляне, розбилося. Гамак, в якому лежала Галя, прогнувся вниз i знову мiцно, рвучко пiдштовхнув її вгору. Астроплан упав на поверхню Венери,- на щастя, не на скелi, а в гущавину первiсного лiсу. Стальна спiраль прийняла на себе частину удару, стислася, наче пружинна ресора, трохи пiдкинула корабель угору. Вiн хитнувся - i з розмаху звалився боком на високi гiллястi дерева.

Тi дерева ламалися пiд його вагою, наче тонесенькi палички, астроплан своїм корпусом приминав їх; немов жива iстота, вiн хотiв умоститися серед них, зупинитися в своєму русi. Але опiр дерев був надто слабким, щоб затримати величезний корабель, який упав на пологий схил.

Ламаючи далi й далi дерева, астроплан спочатку сковзався вниз тим схилом, а потiм i зовсiм покотився пiд укiс. Тепер уже в центральнiй каютi не можна було зрозумiти нiчого.

На екранi перископа все стрибало, крутилося, миготiло. Астроплан котився кудись униз, перекидаючись i зрiдка вдаряючись об камiння. Гуркiт i дзвiн, глухий гул не припинялися.

Все переплуталося, перемiшалося у свiдомостi Галi Рижко. Не було вже анi верху, анi низу; пiдлога, стеля i стiни каюти крутилися навколо неї. Гамак то вiдкидав тiло вiд себе, то глибоко прогинався пiд ним. На екранi перископа мелькало небо, грунт, вкритий химерним мережаним чагарником, червонi дерева, скелi,- все мчало в скаженiй скачцi. Галя почула, як скрикнув Сокiл. I ось астроплан наче рвучко спинився, вiбруючи цiлим корпусом. Вiд цiєї вiбрацiї гостро дзвенiло в головi, на свiдомiсть навалювалася якась невиразна нездоланна втома, важкiсть, немовби все навколо обгорталося в сiру непроникливу ковдру.

Бiльше Галя Рижко не пам'ятала нiчого...

ЧАСТИНА ДРУГА

Першi люди на Венерi

Роздiл перший,

що розповiдає про дивовижного дракона,

який заглядав у iлюмiнатор корабля, про

сумнiви Вадима Сокола i про те, чому

мандрiвники можуть виходити з астроплана

на Венерi тiльки в скафандрах з приладами

для дихання.

Блiде фiолетувате свiтло пробивалося крiзь товсте скло iлюмiнатора центральної каюти астроплана. У напiвтемрявi перед очима Галi повiльно пропливали химернi голубi, червонi i зеленi неспокiйнi хвилi. Страшенно болiла голова.

Що трапилось? Чому так темно?

Галя Рижко напружено пригадувала. Так, здається, вона тодi знепритомнiла. Був гуркiт, пронизливе рипiння, все гуло вiд ударiв. Але ж пiсля того вона ще щось бачила? Значить, свiдомiсть поверталась до неї? Чи це тiльки марилось, як буває в кошмарному снi?

Нi, вона добре пам'ятає, надто добре. Було так: вона розплющила очi, i дивна тиша, дивний пiсля гулу i гуркоту, пiсля ударiв i штовханiв спокiй вразили її. Здається, в каютi тодi було свiтлiше... Так, адже ж Галя ще подивилась: як почувають себе товаришi? Але вона не встигла побачити нiкого.

Її погляд упав на великий екран перископа. А на ньому...

Екран був освiтлений, на ньому погойдувались червонi верхiвки дивовижних величезних рослин, схожих на пальми, - нiби вiтер гойдав їх. Пальми на Венерi? Проте Галя не встигла вiдповiсти на це запитання, як її очi широко розкрилися вiд здивування, i вона застигла, вчепившись руками в краї гамака.

З-за густого оранжево-червоного листя небачених рослин з'явилась голова якоїсь потвори. Наче величезний казковий дракон плазував хащею, пiдводячи над верхiвками дерев свою вугласту хижу голову. Круглi i застиглi тупi очi вдивлялися чи то в Галю, чи то кудись ще повз неї. Гiгантськi вигнутi щелепи рухалися пiд цими тьмяними очима, змикалися й розмикалися, мов широкi кривi шаблi. Потвора наближалась до корабля, пiдминаючи дерева своїм блискучим жовто-коричневим тiлом. I раптом - вона немов кинулась вбiк. Усе зникло, тiльки великi червонолистi дерева погойдувались на екранi.