Сестри Річинські. (Книга перша) - Вильде Ирина

Був невдавано пригнічений смертю Аркадія. Хоч і цим разом, просто за звичкою, пробував посміхатись, проте по скорботному виразу його очей видно було, що смерть Аркадія вразила його глибоко.

— Таке нещастя… ай-ай… таке нещастя! Хто був би сподівався? — такими словами привітав Катерину і при цьому зробив рух, начеб збирався потиснути їй руку. Мав право на цю близькість, бо ж у цьому домі був не тільки маклером, але й другом покійника.

Катерина не простягнула своєї руки. Цим вона дала Суліману відчути, хто він і яка його роль у сім'ї Річинських.

— Суліман, мені треба поговорити з вами серйозно і по секрету.

Катерина відчинила двері до кабінету, пропускаючи Сулімана першим. Цим дешевим прийомом хотіла, здається, замазати свій попередній недипломатичний хід.

Проте Суліман з перебільшеною церемонністю пропустив Катерину вперед. Дав зрозуміти, що відгадав її маневр.

В кабінеті Аркадія не тільки предмети, але й повітря було насичене Аркадієвою присутністю.

«Тим краще, — подумала Катерина, — у присутності татка буде більше рахуватися зі мною».

Суліман і справді поводився так, як би за Катерининою спиною стояв Аркадій. Обминувши крісла біля столу, він вибрав місце біля печі. Крісло було низьке, з вилізлими пружинами, «вовчими ямами», так що Суліман відразу наче провалився у нього, аж колінами діткнувся підборіддя. В такій позі він дивно скидався на горбату людину. Катерина надіялась, що Суліман перший почне розмову. Але він охопив голову і мовчав. Мовчав нарочито. Зло. Катерина не могла довше зволікати. Безліч обов'язків чекало ще сьогодні на неї.

— Суліман, ви знаєте, чого я вас покликала?..

Суліман, за звичкою, відповів запитанням:

— А звідки Суліман має знати, що панна Катруся задумала? Файне питання!

Катерина починає досадливо кусати губи. Тепер маклер буде мстити. Буде прикидатись дурником саме тепер, коли дорога кожна хвилина.

— Суліман, — просить допомогти голос Катерини, — щойно одна татова клієнтка вчинила тут скандал…

— Ну і що?

— Суліман, — голос стає ще покірнішим, — ви ж прекрасно знаєте, що в нас поки що немає готівки. Є тільки акції… а скандал у нашій ситуації… Ви розумієте мене?.. Для мене це однаково, що шнурок на шию. Суліман, я прошу в вас поради — як нам бути?

Суліман відводить долоні від лиця. Очі кліпають від сонячного світла, що залило всю кімнату. Суліман дивиться на Катерину і мовчить далі. Від великого нервового напруження у Катерини починають тремтіти повіки. Стоїть, як на розжареному вугіллі. Там чекає її маса невідкладних справ. За стіною хтось тупає важкими чоботищами. Стукають раз по раз у двері. Тітка Клавда лає когось уривчастим, підвищеним голосом. Що там знову сталося? Звідки ця біганина? Чи послали вже по лід? Чи здогадався хтось, що льоду потрібно не тільки під тіло, але й для морозива на тризну?

— Сулімане, — не витримує Катерина і починає ходити по кімнаті, як це робив Аркадій, коли його мучили сумніви (Суліман підсуває ноги під крісло, щоб дати вільну дорогу Катерині), — не будемо з вами гратись у кішку і мишку. Будемо щирі, як два чесні вороги. В мене є гроші… тобто акції, але я хотіла б, і я вас прошу допомогти мені в тому, щоб реалізація цих акцій залишилася у секреті. Ви ж знаєте, — притулила долоні до щік, щоб прикрити рум'янець, що облив її всю, — ви ж знаєте, що доктор Безбородько хоч би й хотів, то не зможе оженитися з… бідною. Чого ж ви мовчите, Сулімане? — спитала здавленим голосом.

Суліман засміявся тихенько, наскільки це дозволяла йому пошана до покійника.

— Хай панна Катруся сяде, бо я боюся, що панна Катруся впаде, як почує щось.

Сталося. Він ще не вдарив, а Катерину вже досяг удар. Була це та сама правда, яку вона передчувала, а водночас боролася проти неї всіма фібрами душі, чекаючи, подібно Олені, чуда. Тільки в першу мить знахідка осліпила її до того, що Катерина забулась і піддалася оманливим надіям. Хвилину пізніше її вже осіли сумніви. За тих кілька годин, що минули від смерті, Катерина зовсім знемоглася в боротьбі з ними. І ось кінець. Все ясно.

— Ті ваші акції, ті ваші «гроші» можете скласти докупи, проколоти шилом і повісити в одному непристойному місці. Таж акції Лінде…

Скінчилася бита, сонячна доріжка її життя. За нею — страшний, безпросвітний морок.

Язик сохне у роті. Стає неповоротким, тупим, мов чуже тіло. Божевільними замряченими очима вдивляється Катерина в одну точку на Сулімановім обличчі — родимку на лівій щоці.

Суліман з-під напіввідкритих повік спокійно стежить за процесом, що відбувається в Катерині. Вся його поза говорить про те, що він задоволений ситуацією, яка склалася.

— Суліман, Суліман, — скиглить панна Річинська.

Суліман переконаний, що, коли б він цієї хвилини наказав панні впасти перед ним на коліна й молитись до нього тими словами, якими молиться вона своєму богові, вона вволила б його волю. Та навіщо Рафаїлові Суліману впокорення цієї негарної рудої панни? Він запам'ятає цей момент і використає його для іншої мети.

— Ну, — встав він з крісла, — я ще не сказав свого останнього слова. А в кожному гешефті має значення… останнє слово. Аби такий рік на мене!

В Катерину вселяється надія. Слабка, мало що не смішна, але й та крихітка надії повернула їй волю до життя.

Суліман зауважив це.

— Я бачу, що з панною Катрусею можна вже говорити. Я скажу панні Катрусі її власними словами, ну, будемо щирі, як два чесні вороги. Чому би ні? Гешефт потребує ясності. Я можу, а коли я кажу, що я щось можу, то воно таки-так є, це панна Катруся добре знає… Я можу зробити так, що доктор Безбородько ожениться з панною Катрусею, хоч йому треба грошей ну… ну… як повітря!

— Суліман, — очі не заплакали, але загорілися таким вогнем, що був вимовніший за сльози. Катерина кинулася з простягнутими руками до Сулімана, але він відсторонив її ліктем:

— Хай панна Катруся держить свої сентименти для свого нареченого… для мене це уцінений товар. Суліман не дурень бавитись у благородність. Я хочу, панно Катрусю, як личить у солідному гешефті, послугу за послугу…

Катерина зблідла, а потім почала жовтіти, смуга за смугою, починаючи від губ.

— Чого ви… вимагаєте від мене, Сулімане?

— Що значить — вимагаю? В гешефті не вимагають, в гешефті домовляються. Від панни Катрусі я для себе нічого не хочу. Я хочу, ви ж самі знаєте, коли послуга за послугу, то ті послуги повинні бути рівні, — бо інакше, що я буду з того мати? Я скажу панні Катрусі коротко й ясно: хай ваша сестра, панна Неля, прийде до мене на квартиру й попросить те, про що ви просите мене. Якщо це станеться, Суліман вам гарантує, що будете панею докторовою.

Катерина гикнула голосно, непристойно.

— Суліман!.. Майте бога в серці!.. В пам'ять покійного татка…

Суліман зробив блазенську, здивовану міну:

— Що ви мені про бога? В моїм серці немає більше пляцу[70] ні для кого. Що ви хочете від мене? Все моє серце окупувала панна Неля… Ваш бог для мене не істотний, а наш бог — не милостивий, панно Річинська!

— Суліман, — простягає Катерина руку, але так і не насмілюється торкнутися його рукава.

— Ну, чого ще треба панні Катрусі від мене? Я виставляю вам свої пункти умови, а панна Катруся хай їх приймає чи ні…

Суліман прямує до дверей, але не поспішає. Зробив крок і очікує. Може, його партнерка роздумає і скаже своє розумне слово, останнє слово? Тінь від його довгої постаті відбивається карикатурно на стіні з картою Європи. Руки в Катерини воскові, як у мерця.

— Добре, — склад за складом видушує з себе Катерина. Її зовсім залишили сили. Вона хапається бильців крісла за татковим письмовим столом. — Але це, Сулімане, станеться не зараз.

— Ну… ну, я розумію… Таке нещастя в домі… Я почекаю, на таке можна й почекати…

Він не завертає до зали, де лежить покійник, а виходить в коридор, а звідтіль — на подвір'я. Катерина не ображається на маклера, що він не бажає попрощатись з своїм мертвим другом. Вона розуміє його. Сама, якби це було можливо, втекла б від тих жовтих, напівзаплющених повік, від того перекривленого синього рота — з страху, щоб ті повіки раптом не розтулились, а рот той щоб не став проклинати.