Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Витауте Жилинскайте

- А сумки для тих пiдходящих речей будуть? - заблищали у Легарiї очi.

Пiлот мовчки кивнув головою i повiв мандрiвникiв до продовгуватого промiжку, в якому поволi крутилося сторчове колесо каруселi з маленькими стiльцями: з одного боку колеса вони пiдiймалися, з другого опускалися.

Пiлот почекав, поки всi пiдiйшли ближче до колеса, i звернувся до Кадриля:

- Начальнику Кадриль, у вашiй волi заборонити чи дозволити спуститися мандрiвникам у склади планети.

- Увага! - ляснув по планшетцi начальник. - Всi до одного спускаємось пiд покриття планети.

А пiлотовi наказую залишитися на поверхнi i налагодити радiозв'язок з планетою Тандадрика. Суворо попрошу, щоб, коли ми повернемося, було приготовлено рейсовий корабель!

Пiлот тричi кивнув головою, цим показуючи не лише начальниковi, але i всiм, що мудрiшого наказу нiхто не придумав би, а референтка вiд себе додала:

- Конструктивний i...

- ...i схожий на мавпячий, - закiнчив голос, той само невловимий хриплий голос.

Начальник вiд лютi скам'янiв.

- Хто сказав?! Хто вимовив?! - розлючено подивився вiн довкола. - Хто смiє глузувати з... - Вiн був зiбрався вже сказати "з мого авторитету", та швиденько передумав: - ...моєї референтки?!

- З мене? - здивована, запитала референтка.

- Так. Хто смiє назвати мою референтку мавпячою?!

Збентежена Легарiя мiцно стулила зябра. Мовчали й усi iншi.

Начальник вiдстебнув кобуру револьвера:

- Наказую невiдомому голосовi заткнутися назавжди або... - Вiн вийняв револьвер i помахав ним у повiтрi. - Або...

- ...посвисти, - вiдiзвався хриплий голос немов iз-пiд землi.

Що тут скоїлося! Усi зареготали. У Твiнаса аж пузце затряслось, у Ейнори обидва ряди зубiв забiлiли, навiть у референтки куточки зябрiв засiпалися, навiть скельця в пiлотових окулярах веселiше заблищали, i навiть кiнчик писка у Китички трошечки пiднявся вгору...

Тому, хто оголосив цей наказ, здалося, нiби вiн на їжака сiв. I, щоб спасти свiй авторитет, який так похитнувся, вiн поблажливо посмiхнувся:

- Я також люблю гумор... А тепер марш усi вниз! - I, щоб остаточно вiдновити свiй авторитет, вiн додав: - Оскiльки дорога невiдома й можливi рiзнi пригоди, начальник спуститься першим!

I тримаючи в лапi револьвер, Кадриль сiв у сидiння каруселi i пiрнув униз. Одне за одним сiдали й iншi мандрiвники, поки залишився один Китичка. Вiн хотiв повернутися в корабель, але пiлот Менес загородив йому дорогу й рукою в рукавицi виразно показав на промiжок. Песик байдуже повернувся до каруселi й поринув у невiдомий свiт, який таївся пiд синтетичним покриттям з безлiччю намальованих ключикiв.

Залишившись на самотi, пiлот Менес здiйняв трiснутi окуляри i довго-довго дивився на порожнi стiльцi каруселi, якi все крутилися i крутилися. Очi у нього були блакитнi й сумнi, як у паяца iз спаленої планети.

У СКЛАДАХ

Спустившись униз, мандрiвники вилiзли з каруселi й опинилися у тамбурi, з якого розходилось кiлька довгих коридорiв. Високо над головами розстилалося пластмасове небо чи стеля, усiяна бiлястими ключами й ключиками, а на стiнах було намальовано безлiч дверей-ворiт: вiд покручених, унизаних коштовним камiнням дверець старовинного годинника до дверей гаражiв, вiд садових хвiрток до обкованих залiзом ворiт замку з пiдйомним мостом... Мандрiвники роздивились навсебiч i рушили слiдом за начальником в один iз довгих коридорiв.

Коридор почав ширшати i зробився майже залом, який високi дощанi стiни дiлили на маленькi комiрки з полицями. Однi полицi були заваленi панчохами, другi - рукавицями, третi - поливалками для квiтiв, четвертi - гудзиками, п'ятi - кольоровими олiвцями, i так без кiнця...

- Оце тобi так! - першим схаменувся Кадриль. - Наче в магазинi!

- I невже все даром, за спасибi? - не могла повiрити Ейнора.

- Атож, - солiдно пiдтвердив начальник, - дано офiцiйний дозвiл брати все, що хочеш.

- Але, - з жаднiстю обдивилася Легарiя, - не бачу дефiци...

Не встигши докiнчити, вона поплигала в бiк однiєї полицi, що стояла вiддалiк i була напхана хутровими мантiями: лисячими, бобровими, кролячими, соболиними i так далi.

Кадриль також поскакав далеко: вiн побачив, як блищать унiформнi погони, еполети, нашивки i ще щось подiбне.

Твiнас з задоволенням провiв би Ейнору, та, пригадавши, як вона дивилась на пiлота своїми зачарованими очима, вирiшив не плутатись у неї пiд ногами - тим паче, що побачив збоку полички, повнi люльок.

- Китичко, - нагнулася до песика Ейнора, - ходiмо удвох, може, знайдемо щось вартiсне.

- Та менi нiчого не треба, - затряс головою Китичка, - менi всього вдосталь... навiть забагато.

- То ходiмо так собi подивитися, - запропонувала Ейнора. - Тепер, коли я можу бачити, я дивилася б i дивилася б на що завгодно.

I вони удвох попростували до вiддалених комiрок. Китичка йшов i нi на що не звертав уваги, опустивши голову додолу, а Ейноринi очi, навпаки, бiгали з однiєї полицi на другу.

- Туфельки! - дивувалася вона. - Рукавички!.. Нiколи не повiрила б, що можуть бути такi дивнi рукавички!.. Глянь, Китичко, ось цi, з вирiзом, видно, для того, щоб джентльмени цiлували руку... Сорочечки!.. I яким тiльки мереживом не обшитi!.. Китичко, адже нiчого поганого не трапилося б, коли б я свою пошарпану сорочечку помiняла на нову?

- Обов'язково помiняй, - пiдтримав її песик.

- Я i для тебе що-небудь знайду, - пообiцяла йому Ейнора.

- Менi нiчого не треба, - повторив песик, вiдiйшовши вбiк, щоб не заважати Ейнорi переодягатися i щоб вона сама ще видивилася щось пiдходяще. Проходячи повз вiдчиненi дверцята, вiн побачив за ними полицi, на яких лежали самi ранцi, i мiж ними навiть був один з червоним мухомором зверху. Та Китичка швиденько вiдвернув убiк голову i не зупиняючись пройшов далi.

У мандрiвникiв вiд маси речей, маленьких i великих, просто голови наморочились, рябiло в очах, плуталися ноги мiж безлiччю полиць. Дивно i якось страшно було подумати, що можна брати що тiльки хочеш, що тобi заманеться - i навiть без дякую!.. Тому залу не було кiнця, проходи мiж комiрками звивалися i розгалужувалися на всi боки, але не було небезпеки заблукати: скрiзь висiли дороговкази, якi позначали дорогу назад. I скрiзь обабiч бiлiли дверцята з намальованим ключем чи ключиком i надписом, наприклад: "Усе лялькам", "Усе зайчикам" або "Усе для нареченої"... Мандрiвники, не встоявши перед спокусою, вiдчиняли то однi, то другi дверцята i щоразу натрапляли на що-небудь потрiбне. Ось Твiнас знайшов ящичок з повною колекцiєю люльок, потiм дуже зручний цiпок, щоб спиратись на нього, натрапив навiть на колекцiю кубикiв - на жаль, кубика з розгаданим срiбним трикутником мiж ними не було. Несучи ящичок з люльками i спираючись на цiпок, вiн уже збирався повертатися назад, коли побачив дверцята, а на них надпис: "Усе для пiнгвiнiв".

- Хай тобi сто лих! - розхвилювавшись, прогудiв товстун i натиснув на ручку дверцят.

Його малесенькi очицi забiгали по полицях - так багато тут було необхiдних, говорячи словами Легарiї, життєво необхiдних штучок. Ось на однiй полицi лежить цiла купа запасних нiг! Твiнас несмiливо пошукав там i знайшов таку, яка майже не вiдрiзнялася вiд його здорової ноги; тремтячими вiд хвилювання крильцями стягнув танку, яка ледве трималась, i приставив нову ногу. Кляп! - мiцно присосався її липкий кiнець - i Твiнас вiдчув, що вiн упевнено стоїть на двох мiцних ногах!

- Жодних люльок! - залепетав товстун, сп'янiвши вiд щастя i махаючи поношеною тапкою.

Вiн ще подививсь i знайшов жилетку: спереду бiлий пух, на спинi темно-синя i вся блищить; коли вiн, сопучи, натяг на себе жилетку й застебнув її, вiдчув, як жилетка облягла його, немов гумова. Пiдiйшовши до дзеркала, - мiж iншим, у кожнiй комiрцi висiло по дзеркалу, - Твiнас побачив, що вiн став тоншим i наче пiдрiс... Вiн ще подивився на всi боки i побачив маленький телевiзор з ручкою, щоб можна було його носити, а ще надувне гумове крiсло. Твiнас, недовго думаючи, надув крiсло, поставив перед телевiзором i, зручно сiвши, почав уважно дивитися жахливий детективний фiльм... Здавалося, нiби йому нiчого не бракує - нi вигод, нi щастя, та очицi у Твiнаса були невеселi. А на найцiкавiшому мiсцi фiльму, коли сищика почали душити два злочинцi, Твiнас загудiв баском:

- Та хай...

I задрiмав, хоч жилетка йому добре тиснула... Отож, ясна рiч, Твiнас не чув, як по сусiдству все перерив на полицях Кадриль. Вiн уже встиг облiтати десятки комiрок i знайти там дуже потрiбнi речi, не взяти якi було б просто нерозумно! Ну як ти знехтуєш iще однiєю планшеткою з блискучими, неначе золотими, обшивками? А як ти не вiзьмеш унiформної шапки з перламутровим козирком, кокардою i помпоном iз золотих ниток?! Його стара унiформна шапка - лише блiда тiнь нової шапки!.. А ще унизаний монетами пояс iз справжнiм маузером? А чобiтки з м'якими пiдошвами i кавалерiйськими острогами? А чемоданчик "дипломат" - начальник без нього не начальник!.. Нарештi вiн, як i Твiнас, натрапив на дверцята з написом: "Усе для зайцiв", а за дверцятами - полицi iз запасними частинами. Кадриль приладив собi перед дзеркалом нове вухо, додав ще новi, найдовшi, якi пощастило знайти, вуса. Тiльки притулив - i вони вмить приросли до щiк, не нахвалишся! Потiм Кадриль знайшов клей i залiпив таємну кишеньку - адже в пiджаку-унiформi є справжнi внутрiшнi кишеньки, а ця лише тебе компрометує, ось як!.. Було, було на що подивитись у дзеркалi, i коли дивився, то ще й наспiвував: