КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

Отже, положення ст. 36 КК поширюється на будь-яку особу, але за умови, якщо вона виступає як приватна особа, тобто особа, на яку не покладено юридичного обов’язку захищати правоохоронювані інтереси шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає па ці інтереси.

4. Право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього певної підстави (юридичного факту). Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК такою підставою є лише вчинення особою суспільна небезпечного посягання.

Отже, правомірна поведінка, яка навіть пов’язана із заподіянням шкоди іншій особі, не є підставою для необхідної оборони з боку цієї особи. Наприклад, застосування працівником міліції вогнепальної зброї відповідно до Закону України «Про міліцію» або здійснення акту правомірної крайньої необхідності чи затримання злочинця, або виконання професійних чи службових обов’язків тощо, не породжує у того, кому заподіюється шкода, права на необхідну оборону.

Так само не породжує права на необхідну оборону і провокація суспільне небезпечного посягання, тобто дії особи, якими вона умисно викликає з боку іншої особи (осіб) суспільне небезпечне посягання з метою заподіяння їй (їм) шкоди начебто у стані необхідної оборони. Скоєне в таких випадках треба розглядати як реалізацію єдиного злочинного наміру щодо вчинення певного навмисного злочину. Тим більше не може бути визнана такою, що перебуває у стані необхідної оборони, особа, яка вчиняє протиправні дії.

Наприклад, суд обґрунтовано не визнав у діях Ф. необхідної оборони у такій справі. П’яний Ф. разом з іншими військовослужбовцями прийшов до сільського клубу на дискотеку. Там він поводився зухвало, чіплявся до танцюючих, провокував бійку і тому був вигнаний з клубу. На вулиці Ф. озброївся обрізком металевої труби і попрямував до клубу. Військовослужбовець, що вийшов йому назустріч, зробив спробу зупинити Ф. та відібрати у нього трубу, але цього йому зробити не вдалося. Підлітки, що повибігали з клубу, вирішили припинити неправомірні дії Ф., який розмахував трубою. С. зробив спробу наблизитися до Ф. та вирвати трубу, але Ф. вдарив його трубою, і заподіяв травму, від якої С. через кілька днів номер у лікарні. Захисник Ф. намагався довести, що Ф., який завдавав удари металевою трубою С., перебував у стані необхідної оборони. При розгляді ж справи було встановлено, що група підлітків, наблизившись до Ф., зупинилася і вимагала, щоб він кинув трубу. Будь-яких реальних дій, які б загрожували життю та здоров’ю Ф., ніхто з підлітків не вчиняв. За таких обставин дії Ф. були суспільне небезпечними і тому не могли створити для нього стану необхідної оборони.

5. Посяганням визнаються дії особи, якими вона вже заподіює шкоду або створює реальну і безпосередню загрозу заподіяння такої шкоди певним об’єктам. Посягання е суспільна небезпечним, якщо його об’єктами виступають охоронювані законом права та інтереси особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільні інтереси чи інтереси держави. Коло правоохо-ронюваних інтересів, що можуть бути об’єктом посягання, а відповідно і захисту, є практично необмеженим. Охоронюваними законом правами та інтересами особи, яка захищається, визнаються: 1) передбачені Конституцією та законами України, а також іншими нормативно-правовими актами права людини та громадянина (наприклад, право на життя, здоров’я, особисту та статеву свободу, честь та гідність, власність, недоторканність житла тощо;

2) взяті під охорону закону інтереси людини, що хоча прямо і не передбачені законом як її суб’єктивне право, але підлягають захисту судом.

Об’єктом суспільне небезпечного посягання можуть бути також охоронювані законом права та інтереси іншої особи, тобто особи, яка хоча і зазнала посягання, але сама їх не захищає і на захист яких виступила інша особа (наприклад, заподіяння шкоди сторонньою особою розбійнику, який напав на іншу особу, або припинення зґвалтування шляхом заподіяння шкоди злочинцю з боку перехожого тощо).

Для визнання оборони прав та інтересів іншої особи правомірною не потрібне прохання чи згода цієї особи. Оборона повинна вважатися правомірною навіть у випадках, коли потерпілий заперечує проти допомоги в захисті своїх прав та інтересів (наприклад, заперечення жінки, якій чоловік заподіює тілесні ушкодження, проти завдання йому з боку іншої особи шкоди для припинення посягання, не має правового значення для оцінки правомірності дій того, хто захищає жінку).

Суспільним інтересом як об’єктом захисту від суспільне небезпечного посягання може бути громадська безпека і громадський порядок, спокій громадян і недоторканність громадського майна тощо.

Державні інтереси як об’єкт захисту — це зовнішня безпека та обороноздатність країни, територіальна цілісність держави та недоторканність її кордонів, державна, економічна або інформаційна безпека України, збереження державної таємниці тощо.

6. Найбільш типовим виявленням суспільне небезпечного посягання є вчинення злочину (наприклад, замах на вбивство, умисне завдання тілесних ушкоджень або вчинення дій, спрямованих на знищення чи пошкодження майна тощо). Разом з тим ч. 1 ст. 36 КК не обмежує коло суспільне небезпечних посягань лише злочинами. Ними можуть бути суспільне небезпечні посягання особи, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність (малолітньої особи) або неосудної особи чи особи, яка діє без вини, тощо. Подібні посягання лише за об’єктивними своїми ознаками повинні відповідати суспільній небезпечності злочину. Такий висновок можна зробити виходячи із п. 10 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р, № 1, в якому зазначається: «Оскільки відповідно до ст. 11 КК злочином є суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), не утворюють стану необхідної оборони дії, спрямовані на припинення правопорушення та заподіяння шкоди, яке хоча формально й містить ознаки злочину, але через ма-лозначність не становить суспільної небезпеки». Вочевидь, Пленум ВСУ виходить з того, що стан необхідної оборони утворює лише таке посягання, яке досягає ступеня суспільної небезпечності, притаманної саме злочину. Відповідно до ч. 2 ст. 11 КК таким є посягання, яке заподіює (здатне заподіювати) істотну шкоду фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Суспільне небезпечне посягання породжує право на необхідну оборону незалежно від того, чи вчинене воно навмисно або з необережності чи навіть без вини. Достатньо, щоб таке посягання за своїми об’єктивними ознаками спричиняло істотну шкоду або створювало безпосередню загрозу спричинення такої шкоди правоохоронюваним інтересам.

7. Суб’єктом суспільне небезпечного посягання може бути як суб’єкт відповідного злочину, так і особа, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за певний злочин, або неосудна особа. Це може бути як приватна, так і службова особа. При цьому КК не передбачає ніяких підвищених вимог до захисту від суспільне небезпечного посягання малолітньої та неосудної чи службової особи.

Суспільне небезпечне посягання може бути здійснене як однією особою, так і групою осіб. В останньому випадку небезпечність посягання визначається дією саме групи осіб, незалежно від тієї ролі, яку виконувала окрема особа в такому посяганні.

8. Суспільне небезпечне посягання може полягати лише в активній поведінці людини, тобто в діях особи, яка посягає. Така дія може здійснюватися як із застосуванням фізичної сили (наприклад, спроба задушити жертву), так і з використанням зброї, інших знарядь, предметів, механізмів, тварин тощо.

Суспільне небезпечна бездіяльність не породжує права на необхідну оборону. Якщо особа бездіє (наприклад, лікар відмовляється надати необхідну допомогу хворій людині, якій загрожує смерть), то примушування цієї особи до виконання своїх обов’язків шляхом заподіяння їй, наприклад, тілесних ушкоджень, не може розглядатися як акт необхідної оборони. Це пояснюється тим, що при необхідній обороні саме заподіяння шкоди тому, хто посягає, є засобом припинення чи відвернення його посягання, а у зазначеному випадку шкода завдається особі з метою примусити її до ’”виконання своїх обов’язків.

Нерідко суспільне небезпечне посягання полягає в нападі особи чи групи осіб (наприклад, розбійний напад чи напад з метою вбивства людини тощо). Проте підставою для необхідної оборони може бути і таке суспільне небезпечне посягання, яке не утворює нападу (наприклад, замах на крадіжку чи грабіж, проникнення в житло з метою заволодіння майном, замах на зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи тощо).

9. Право на необхідну оборону виникає не за будь-якого суспільне небезпечного посягання, а лише за такого, яке відповідно до ч. 1 ст. 36 КК викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільне небезпечного посягання. Така необхідність виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди посягаючому, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюва-них інтересів. Отже, надаючи громадянам право на необхідну оборону, закон має на увазі лише такі випадки захисту, за яких громадянин змушений негайно заподіяти шкоду посягаючому, з тим, щоб відвернути або припинити його посягання, тобто ефективно здійснити захист.