КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

3. Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

4. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

1. У частині 1 ст. 32 КК передбачено, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК.

У частині 3 цієї ж статті повторністю визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, якщо це прямо встановлено в Особливій частині КК.

2. Виходячи з ч. 1 ст. 32 КК, можна виділити такі ознаки повторності злочинів:

1) особа (група осіб) вчиняє два або більше самостійних одиничних злочинів, передбачених однією і тією ж статтею або частиною статті Особливої частини КК. Ці злочини повинні бути юридичне тотожними.

Тотожними злочинами є такі злочини, які повністю співпадають за своїми об’єктивними та суб’єктивними ознаками і передбачені однією і тією ж статтею Особливої частини КК. Наприклад, вчинені послідовно дві крадіжки або два шахрайства;

2) у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК, повторністю може визнаватися вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, тобто однорідних злочинів. Однорідними злочинами визнаються такі злочини, які посягають на однакові або подібні безпосередні об’єкти і вчинені з однією формою вини. Так, наприклад, щодо деяких злочинів проти власності (примітка до ст. 185 КК) повторним визнається вчинення однорідних злочинів: крадіжки після грабежу або шахрайства після привласнення майна тощо;

3) одиничні злочини, що утворюють повторність, можуть бути простими і ускладненими, наприклад, повторність буде мати місце, коли особа вчиняє «простий» грабіж і продовжувану крадіжку, складений розбій і «просте» шахрайство та ін.;

4) для поняття повторності не має значення чи були злочини, з яких вона складається, закінченими, чи один з них був лише готуванням до злочину або замахом на злочин;

5) повторність виникає і в тих випадках, коли один або кілька злочинів, з яких вона складається, вчинені в співучасті, наприклад, у першому злочині мала місце співучасть з розподілом ролей, і особа була пособником, а у другому — та ж сама особа стала виконавцем злочину;

6) ознакою повторності є те, що всі злочини, з яких вона складається, вчи- , няються в різний час і віддалені один від одного певним проміжком часу;

7) повторність має місце незалежно від того, була чи ні особа засуджена за раніше вчинений нею злочин. У статтях Особливої частини КК, де передбачена повторність, наприклад, ч. 2 ст. 368; ч. 2 ст. 185; ч. 2 ст. 306; ч. 2 ст. 205 КК вказується на вчинення злочину повторно, без будь-яких обмежень;

8) згідно з ч. 4 ст. 32 КК повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статей 45—49 КК, або на підставі акта амністії чи помилування, а так само у випадках, коли за цей злочин в неї було погашено або знято судимість. Про підстави і порядок погашення та зняття судимості див. статті 89—91 КК та коментар до них.

3. Згідно з ч. 2 ст. 32 КК не є повторністю продовжуваний злочин, що складається з двох або більше вчинених в різний час тотожних злочинних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром. Продовжуваний злочин зовні схожий на повторність тотожних злочинів тому, що також складається з кількох тотожних діянь. Але між ними є суттєві відмінності. Так, при продовжуваному злочині особа має єдиний злочинний намір, що охоплює заздалегідь поставлену загальну мету і єдиний умисел, об’єднує вчинені нею всі тотожні діяння. При повторному вчиненні тотожних злочинів кожен з них має свою суб’єктивну сторону і самостійний умисел, який виникає щоразу перед вчиненням окремого злочину.

Продовжуваний злочин виключає повторність, і діяння особи кваліфікується як єдиний злочин, наприклад, за ч. 1- ст. 185 КК — як продовжувана крадіжка. При повторному вчиненні тієї ж крадіжки застосовується ч. 2 ст. 185 КК, тобто має місце множинність злочинів.

У судовій практиці поняття продовжуваного злочину використовується якнайчастіше щодо корисливих посягань на власність, хабарництво тощо. Так, щодо поняття продовжуваного розкрадання майна в роз’ясненнях Пленуму Верховного Суду України (Постанови ПВСУ. — 2000. — Т. 2. — Ст. 136) зазначалося, що продовжуваним визнається неодноразове, безоплатне вилучення майна, яке складається з ряду тотожних злочинних дій, що охоплюються загальною метою незаконного заволодіння майном, єдиним наміром винного і складають у своїй сукупності один злочин. Виходячи з цього суди визнають, що крадіжка або привласнення майна із одного джерела й одним і тим же способом не може кваліфікуватись як продовжуваний злочин за відсутністю даних щодо єдиного умислу на привласнення конкретної суми грошей; отже, якщо особа, вчиняючи крадіжки, не мала наміру на викрадення певної кількості майна, а кожна крадіжка була самостійним епізодом, то в таких випадках у діях особи буде повторність, а не одиничний продовжуваний злочин.

Така ж позиція судової практики має місце у справах про хабарництво. Зазначається, що отримання посадовою особою одного хабара в кілька прийомів, слід вважати одиничним продовжуваним злочином.

Водночас вчинення особою двох чи більше самостійних продовжуваних злочинів, передбачених однією статтею КК, потрібно розглядати як повторність злочинів. Наприклад, особа через деякий проміжок часу вчиняє дві самостійні продовжувані крадіжки.

Кваліфікація повторності залежить від того, які злочини входять до її складу. Так, при повторності тотожних злочинів, всі злочини охоплюються однією і тією ж статтею Особливої частини КК, де передбачена відповідальність за повторне вчинення даного злочину, наприклад, повторне, незаконне заволодіння транспортним засобом кваліфікується за ч. 2 ст. 289 КК, а повторне отримання хабара за ч. 2 ст. 268 КК. Цієї вимоги дотримується судова практика. Так, у справах про зґвалтування практика правильно вважає, що зґвалтування вчинене особою, яка раніше вчинила такий самий злочин, підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 152 КК не потребує (Постанови ПВСУ. — 2000. — Т. 2. — Ст. 129). Однак, якщо один чи обидва злочини, що входять до повторності, є незакінченими, то для їх кваліфікації застосовуються інші правила. У таких випадках усе вчинене не може кваліфікуватися за однією статтею Особливої частини КК і особа відповідає окремо за кожний злочин. Наприклад, при вчиненні двох крадіжок, з яких перша була незакінченою на стадії замаху, дії особи слід кваліфікувати: 1) як замах на крадіжку за ст. 15 і ч. 1 ст. 185 КК та 2) як закінчений повторний злочин — за ч. 2 ст. 185 КК.

Якщо повторність тотожних злочинів прямо не передбачена в статті Особливої частини КК (наприклад, особа послідовно вчинила два службових підроблення), то вона розглядається згідно з п. 1 ст. 67 КК як обставина, що обтяжує покарання.

Повторність однорідних злочинів потребує самостійної кваліфікації кожного злочину за відповідною статтею КК, причому наступний злочин кваліфікується за ознакою повторності. Наприклад, якщо особа послідовно вчинила шахрайство, а потім грабіж, то її дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 190 КК і ч. 2 ст. 186 КК (за ознакою повторності).

Якщо один або кілька вчинених винною особою повторних злочинів підпадають під норми КК, що передбачають особливо кваліфіковані склади (наприклад, грабіж, вчинений повторно (ч. 2 ст. 186) і у великих розмірах (ч. 4 ст. 186 КК), то вчинене діяння кваліфікується за відповідною частиною статті, що передбачає більш суворе покарання, в даному випадку за ч. 4 ст. 186 КК. Окрема кваліфікація за ознакою повторності не потрібна, але в процесуальних документах, наприклад, в обвинувальному вироку, повторність як ознака одного із вчинених злочинів обов’язково повинна бути вказана.

Стаття 33. Сукупність злочинів

1. Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

2. При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

1. Визначення сукупності злочинів, яке наведено в ч. 1 ст, 33 КК дозволяй назвати такі її ознаки:

1) особа (або група осіб) вчиняє два чи більше злочинів, кожен з яких являє собою одиничний злочин, передбачений в Особливій частині КК як самостійний склад. Це можуть бути будь-які поєднання одиничних злочинів: