КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

8. Перелік способів примушування, зазначених у ст. 386 КК, є вичерпним. Тому, якщо особу схиляють до відмови від давання або до давання неправдивих показань чи висновку іншим способом (наприклад, шляхом умовлянь або залякування виселенням із квартири, розірванням шлюбу тощо), дії винного не можуть бути кваліфіковані за ст. 386 КК і являють собою підбурювання (ч. 4 ст. 27 КК) до злочину, передбаченого ст. 384 або ч. 1 ст. 385 КК.

9. Як примушування, так і підкуп, про які йдеться в ст. 386 КК, по суті являють собою спеціальні види підбурювання до відмови від давання або до давання завідомо неправдивих показань чи висновку, які виділені у самостійний склад злочину і при вчиненні яких дії винного охоплюються ознаками ст. 386 КК і додаткової кваліфікації не потребують.

10. Якщо перешкоджання з’явленню, підкуп, примушування до відмови від давання або до давання завідомо неправдивих показань чи висновку здійснюються особою з метою приховування вчиненого нею самою тяжкого чи особливо тяжкого злочину, то дії винного слід кваліфікувати тільки за ст. 386 КК. Якщо такі дії вчиняються з метою приховування злочину, вчиненого іншою (третьою) особою, то дії винного слід кваліфікувати не тільки за ст. 386 КК, а й за ч. 1 ст. 396 КК.

Якщо під впливом примушування свідок чи експерт відмовилися від давання показань чи висновку або ці самі особи, а також потерпілий дали завідомо неправдиві показання чи висновок, то вони несуть відповідальність за ч. 1 ст. 385 КК або за ст. 384 КК за умови, якщо відсутні підстави для застосування статей 39—41 КК.

Якщо відмова від давання або давання завідомо неправдивих показань чи висновку мали місце внаслідок підкупу, то дії винних, які відмовилися від давання показань чи висновку або дали неправдиві показання чи висновок, слід кваліфікувати за ст. 384 або за ч. 1 ст. 385 КК.

11. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою — перешкодити з’явленню в судово-слідчі органи або примусити чи схилити шляхом підкупу до відмови від давання або до давання завідомо неправдивих показань чи висновку. При погрозі за раніше дані показання чи висновок обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мотив помсти.

12. Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Якщо перешкоджання з’явленню або примушування до відмови від давання або до давання завідомо неправдивих показань чи висновку вчиняються службовою особою шляхом використання свого службового становища або перевищення повноважень, дії винного слід кваліфікувати не тільки за ст. 386, а й за статтями 364 чи 365 КК. Якщо примушування до давання неправдивих показань здійснюється при допиті особою, яка проводить дізнання чи досудове слідство, її дії слід кваліфікувати за ст. 373 КК (див. коментар до цієї статті).

Стаття 387. Розголошення даних досудового слідства або дізнання

1. Розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання особою, попередженою в установленому законом порядку про обов’язок не розголошувати такі дані, —

карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

2. Розголошення даних досудового слідства або дізнання, вчинене суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи приймала ця особа безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність, —

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він перешкоджає своєчасному виявленню, розкриттю та припиненню злочинів, ускладнює діяльність органів слідства та суду щодо всебічного, повного й об’єктивного розслідування та розгляду кримінальних справ, а також посягає на честь та гідність осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

2. Предметом злочину є дані дізнання чи досудового слідства, тобто такі відомості, які: а) стосуються обставин розслідуваного злочину, підозрюваних чи обвинувачених у ньому осіб та інших доказів у кримінальній справі; б) отримані в ході здійснення дізнання чи досудового слідства; в) закріплені або підлягають закріпленню в матеріалах кримінальної справи у встановленому законом процесуальному порядку; г) не підлягають оголошенню без спеціального на те дозволу з боку уповноважених на це осіб.

3. За частиною 2 ст. 387 КК предметом злочину є не будь-які дані дізнання чи досудового слідства, а лише ті з них, що ганьблять людину, принижують її честь та гідність. До них належать відомості про обставини та факти, які особа бажає зберегти в таємниці і розголошення яких свідчить про непорядну поведінку, торкається почуття самоповаги, підриває її авторитет, репутацію, компрометує в очах оточуючих її осіб тощо. Якщо службова особа, зазначена у ч. 2 ст. 387 КК, розголошує інші дані дізнання чи досудового слідства (ті, що не ганьблять людину та не принижують її честь та гідність), її дії слід розглядати як дисциплінарний проступок, а за наявністю необхідних умов — кваліфікувати за ст. 364 КК (див. п. 7 коментарю до ст. 387 КК).

4. Склад злочину, передбаченого ст. 387 КК, є формальним і з об’єктивної сторони може бути вчинений тільки шляхом дії, яка є порушенням покладеного на особу правового обов’язку і полягає в розголошенні будь-яким способом (безпосередньо, по телефону, у листі, засобах масової інформації тощо) даних дізнання чи досудового слідства без дозволу, всупереч забороні або в неналежному обсязі та доведенні таких даних до відома хоча б однієї особи, яка не має права на ознайомлення з ними.

Злочин визнається закінченим з того моменту, коли дані дізнання .чи досудового слідства, щодо яких є заборона на їх розголошення, стали надбанням будь-якої особи, яка не має права на ознайомлення з ними. Такими особами можуть бути як ті, хто бере участь у справі (наприклад, інші свідки), так і сторонні особи, які не мають відношення до справи.

5. Згідно зі ст. 121 КПК дані досудового слідства можна розголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і тільки у тому обсязі, в якому вони вважають можливим. У необхідних випадках слід зробити попередження про обов’язок не розголошувати (про заборону оголошувати) ці дані. Тому обов’язковою умовою відповідальності за ч. 1 ст. 387 КК є наявність спеціального попередження про заборону розголошувати (обов’язок не розголошувати) дані дізнання чи досудового слідства, яке висловлюється особі офіційно та оформляється у встановленому законом процесуальному порядку. Попередження може стосуватися всіх даних, певної їх частини або окремих відомостей чи фактів і може бути здійснене на будь-якій стадії розслідування. Відсутність такого попередження виключає відповідальність за ч. 1 ст. 387 КК, оскільки не породжує правового обов’язку особи утримуватися від розголошення цих даних. Відповідальність за ч. 1 ст. 387 КК виключається й у тому випадку, якщо дозвіл оголошувати ці дані був відсутній, однак офіційне попередження про заборону на їх розголошення • не було оформлене у встановленому законом порядку.

6. Для притягнення до відповідальності за ч. 2 ст. 387 КК, наявність спеціального попередження про заборону на розголошення таких відомостей не потрібна, оскільки збереження в таємниці даних дізнання чи досудового слідства входить до кола службових обов’язків осіб, зазначених у ч. 2 ст. 387 КК.

7. Суб’єктивна сторона злочину полягає тільки в прямому умислі, оскільки винний усвідомлює, що, незважаючи на існуючу заборону і зроблене про це попередження, він розголошує дані слідства чи дізнання та бажає цього. Мотиви та мета такого розголошення можуть бути різними. При вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 387 КК, винний також усвідомлює, що розголошені ним відомості ганьблять людину, принижують її честь та гідність і, розголошуючи їх, він порушує свій службовий обов’язок. Розголошення даних дізнання чи досудового слідства з необережності (наприклад, внаслідок порушення правил збереження документів чи їх втрати) виключає відповідальність за ст. 387 КК.

8. Суб’єкт злочину — спеціальний. За частиною 1 ст. 387 КК ним можуть бути дві категорії осіб: а) такі учасники процесу, як свідок, потерпілий, цивільний позивач та відповідач, захисник, експерт, спеціаліст, перекладач, понятий (статті 32, 121, 127 КПК); б) інші особи, які були присутні під час провадження слідчих дій (законний представник, педагог, лікар, секретар, особа, що бере участь в упізнанні, яка знаходиться в оточенні при огляді тощо).