Казки для дорослих дівчаток - Оксана Мазур

Ейфорія льоту і вистражданої свободи так захопила, аж тонкий свист пущеної стріли унісонно злився зі співом молодої крові щойно народженої химери, навіть легкий укол в лівогруддя не насторожив, тільки змусив додати швидкості. І лишень втрачаючи висоту, ламаючи парчеву красу крил, Дракон відчув тривогу, що розповзалась лівою стороною, заливаючи червоною плямою болю ідеальну золотаву луску, яка так нагадувала викличну барву розтріпаного волосся нещасної принцеси… Геральдичний знак древнього роду. Причетність рокованості. Офіра за все.

Дракон лежав на спині, знову сповненій нестерпним болем, важко дихаючи прохромленими грудьми. Крізь багряну пелену, що застилала очі, виокремилось молоде обличчя, густо вкрите золотавими веснянками, таке юне і красиве у юнацькому запалі, аж прокинулись сонні зірки. Аж стислось серце, випускаючи з найпотаємнішого сховку чистий дитячий спогад і надію, що не судилась здійснитись.

– Я врятую принцесу! Я її кохаю! Здохни, потворо! – лезо довгого меча ясно зблисло під кривавим місяцем за мить до того, як по різьблене руків’я ввігнатись в лускату плоть. Для надійності. Щоб уже точно.

З ока вмираючого Дракона потекла сльоза.

Відьма

Вони сиділи в тихій вишуканій кав’ярні, яких багато в цьому бароковому, трішки пихатому, трішки провінційному у своїй застиглій камерності місті, – молодий красивий мужчина, значно молодший, аніж пасувало, зважаючи на паспортний вік його супутниці, і вона – елегантна жінка, яскрава, певна себе, делікатна силуетом і думками. Мужчина просто пожирав закоханим поглядом точені риси обличчя, чарівні легкою неправильністю, щось іспанське проглядалось в широких чорних бровах, глибокій посадці голубих з зеленинкою очей, у повних губах, підведених насиченим бордо. Довге волосся, вигадливо складене в імітацію середньовічної зачіски, теж мало темно-червону барву салонного фарбування. Хижі пурпурові нігті, які могли б смачно краяти беззахисну спину коханця в момент найвищої концентрації на власних почуваннях, злегка постукували порцеляною чашки. Навіть аромат дорогих парфумів ніс у собі щось терпко-багряне, аж криваве. Samsara. Переродження. Коштовне ретро. Жінка любила великі важкі прикраси, мала бездоганний смак і достатній життєвий досвід. А ще – багато смутку, котрий старанно приховувала широкою усмішкою. Їй дуже пасувало усміхатись. Зрештою, всім пасує, але посмішка робила її юною і беззахисною, знімаючи лоск, відстороненість і роки, тоді майже видавалась ровесницею. Майже.

Мужчина зазирав їй до віч, сипав жартами, намагався хоч секундно торкнутись тонких пальців у срібній вазі перстенів, бо подобалась шалено, щоночі засинаючи, уявляв її без нашарувань шовку і мережива, хіба лиш з отим сердечком-кулоном, котрий став першим подарунком третього побачення… Ця дивна жінка поєднала полум’я і кригу, ставши межею мети, хоч мав дивитись на двадцятирічних, але саме вона співала в скронях Пісню Пісень, горіла в крові купальським вогнем і творила ранковий вибух низом живота.

Конец ознакомительного фрагмента.