Свiтове зло (на украинском языке) - Владимир Заяц

- Слухаю! - звичка до покори виявилася дужчою вiд цiкавостi.

- Тож слухай. Я все постараюсь розтлумачити тобi коротко i зрозумiло. Ти любиш Великого Батька всiх солдатiв?

- Так!

- А своїх соратникiв?

- Звичайно.

- Тепер помiркуй. На однiй шальцi терезiв усе мiсто, Великий Батько всiх солдатiв, твоїх соратникiв i твiй батько, а на iншiй мати-зрадниця. Кому ти вiддаси перевагу?

- Але ж я маму... Мама, вона...

- Ну! - солдат 15/01 БВ Тремпс не давав часу на роздуми. Вирiшуй! I не забувай про свiй обов'язок солдата В! З ким ти?!

- З соратниками, - повiльно вiдповiв солдат В 16/01 ВГ Тремпс, починаючи розумiти, як грубо вiн помилявся ранiше.

- Молодець! - батько не мiг стримати вдоволеної усмiшки. - Я вiрив у тебе i не помилився.

Солдат В скоса глянув на мiсце, де було дивне створiння, i нiчого не побачив. Створiння безслiдно зникло. А може, його нiколи й не було?

- Ну, як там у вас? - благодушно спитав батько. - Що завтра вивчатимете?

- Уроки мужностi.

- А, - пригадуючи, кивнув головою солдат А, - i в нас колись такi були. Першого ступеня?

- Чому першого? - трохи образився син. - Перший ступiнь був у нас ще пiвроку тому. Це птахiв треба було вбивати. Сiмома способами, якi показували офiцери-наставники, а два треба було придумати самим.

- Ну i?..

- Звичайно, придумав. I не два, а цiлих чотири, - згорда пiдвiв голову солдат В.

Отак, дружньо розмовляючи, вони неквапом йшли затишною вулицею, i батько з радiстю дедалi бiльше впевнювався, що його хлопчик росте справжнiм солдатом.

...А Створiння все росло. Спочатку воно харчувалося органiчними речовинами грунту, потiм, трохи змiцнiвши, налякало кiшку, яка пробiгала мимо.

Минуло два мiсяцi. Створiння виросло й за розмiрами не поступалося танку. Величезний чорний мiшок поглинав дедалi бiльше харчу i рiс неймовiрно швидко. I ось одного разу ввечерi...

...I ось одного разу ввечерi середнiй офiцер дому-казарми прибув на шикування. Вiн вiдразу ж помiтив, що старший солдат, який пiдбiг до нього з рапортом, чимось схвильований.

- Пане середнiй офiцер! За час вашої вiдсутностi... - сказав вiн i замовк.

- Не тягнiть! Доповiдайте коротко i ясно!

- Слухаюсь! - виструнчився старший солдат. - Рядовий 21/02 АК Гарп...

- Ага! - зловтiшно посмiхнувся середнiй офiцер. - Я так i знав! Знову цей ледар 21/02 АК Гарп не вичистив як слiд ?удзики на мундирi!

I вiн, демонстративно викинувши вперед руку з витягнутим вказiвним пальцем, повернувся до правого флангу строю i... на мить онiмiв. 21/02 АК Гарпа на мiсцi не було. "Може, хворий? Чи помер раптово?" промайнуло в головi. Але вiн тут-таки вiдкинув це припущення. Про такi речi казармений лiкар мав би повiдомити задовго до шикування. Лишалося двi версiї: або солдат 21/02 АК Гарп втiк за межi мiста-iмперiї як дезертир i вiдщепенець, або як ворожий агент... Третього не дано. Якби солдат не з'явився в казарму просто так i лишився вдома, на нього того ж дня донесли б усi члени сiм'ї i сусiди, а якби вiн знiчев'я вештався по вулицях, його при першiй же перевiрцi затримав би патруль. Отже, дезертир або шпигун. Шпигун... Це слово молотом гупало у зацiпенiлому мозку. Не бачити тепер пiдвищення, не бачити надбавки за бездоганну службу. В таких випадках кара одна: винного вiдправляють за межi мiста для несення польової служби. Збройнi сутички трапляються там по кiлька разiв на день - так рацiонально очищають мiсто вiд небажаних елементiв.

Завмираючи з страху, забувши про зацiпенiлих у строю солдатiв, середнiй офiцер побрiв доповiдати старшому офiцеровi. Його вiдчай набагато полегшила думка, що старшому офiцеровi теж будуть непереливки...

Вночi у мiстi було неспокiйно: ревiли мотори машин, снопи свiтла били по вiкнах будинкiв, лунко гупали по брукiвцi чоботи патрульних.

Двоє з них проходили повз танк на площi Переможної Зброї.

- Слухай, - з цiкавiстю сказав один з них. - Чого це всi заворушилися?

- Не знаю, - стенув плечима другий. - Начальству виднiше.

- Авжеж, виднiше, - насторожився перший. - Наше дiло - виконувати наказ.

Вони пiдiйшли до танка зовсiм близько. I в цей час вiд Створiння вiддiлились два щупальцi, як двi невидимi змiї. Вони дотягнулися до солдатiв i обвили їх тугими зашморгами так, що тi не могли й скрикнути. Через кiлька секунд їхнi тiла обм'якли.

_Воно_ жадiбно поглинало плоть, i драглисте тiло його нетерпляче здригалось. Створiння вiдчувало, що вже близько та мить, коли настане Межа i коли воно зможе стати Виходом. Лишалося зовсiм мало, i воно, остаточно знахабнiвши, зухвало виповзло на дорогу. Патрульна машина, що їхала на великiй швидкостi, врiзалась у невидиму перешкоду i на очах почала розчинятись. Через кiлька хвилин вiд неї нiчого не лишилося.

I ось тодi Створiння вiдчуло, що Межi досягнуто. По тiлу його пробiгли серпанковi тiнi, закучерявилися спiралi блакитного вогню; драглиста маса Створiння перетворювалася на субстрат, мiцнiший за будь-який сплав.

Коли процес полiмеризацiї скiнчився, Створiння стало видимим величезне й огидне, воно височiло над стандартними п'ятиповерховими будинками й було схоже на потворного велетенського восьминога.

У бiй кинули все: танки, лазернi гармати, ракетнi установки. Але чудовисько було невразливе...

Надвечiр усе скiнчилось. Створiння здiймалося над мiстом, наче величезна чорна гора.

Минула година, двi, i в ньому виникло вiдчуття завершеностi свого iснування. Величезне тiло його легко, немов повiтряна куля, пiднялось у повiтря. З кожною секундою швидкiсть його польоту зростала. Незабаром атмосфера планети залишилась далеко позаду, i тодi Чудовисько вiдчуло, що мети його iснування досягнуто - воно остаточно стало Виходом.

Створiння беззвучно вибухнуло в темнiй порожнечi космосу, розпавшись на мiльйони дрiбних зародкiв-спор, вкритих надмiцною шкаралупою, яка надiйно захищала їх вiд випромiнювання. Зародки розлетiлись у рiзних напрямках, щоб колись, можливо, через мiльйони рокiв, дати початок новому Створiнню. Для цього конче потрiбно було, щоб розумне життя на планетi було лихим i обмеженим. I тодi зародок, виконуючи закладену в ньому програму, змiг би вирости, змiцнiти й самому стати Виходом, тим самим Злом, яке знищує Зло.