Психологiчний двiйник (на украинском языке) - Олесь Бердник

До кiмнати зайшли.

- А, - почувся голос, - нарештi ми проснулися!..

Корiнi, моментально вирiшивши, як поводити себе, не вiдповiв нiчого. Бiля його лiжка зупинився лiкар i агент таємної полiцiї, але iнженер дивився байдужим поглядом десь на стелю. Лiкар вислухав серце, вистукав на спинi i грудях i сказав до агента:

- Поки що нiчого не ясно! Вiн залишиться на кiлька тижнiв... Побачимо далi!..

Лiкар i агент вийшли. Корiнi зiтхнув спокiйнiше. Вiн вирiшив пройтися по кiмнатi i, пiднявшись на лiктi, встав з лiжка. Старий зацiкавлено повернув до нього голову i пильно почав дивитися йому в лице.

- Клянуся Юпiтером i кiльцем Сатурна, - сказав вiн, повiльно пiдходячи до iнженера, - що ви зовсiм не божевiльний...

Iнженер промовчав, потiм вiдвернувся геть i пiдiйшов до вiкна, де художник малював свою картину. Той навiть не звернув уваги на Корiнi.

Побачивши те, що намалював цей хворий, iнженер здивувався.

Малюнок зображував дзвiницю церкви вночi. Видно було на фонi далекої заграви пожежi дзвiницю, великий дзвiн i людину, яка з величезною напругою тягнула за вiрьовку. Картина робилася так майстерно, що, здавалося, було чути звуки тривожного дзвону...

- Сподобалося? - почувся голос старого. - Знайте ж - цей чоловiк до божевiлля не намалював навiть поганенького малюнка, крiм хiба дитячих... Ось одна з безкiнечних загадок Буття, клянуся Космосом!..

- Що вiн так липне до мене? - неприязно подумав Корiнi. - Мабуть, шпигун якийсь. Тим бiльше, що вiн не схожий на хворого...

Вiн знову не вiдповiв старому i, пiдiйшовши до свого лiжка, лiг. Вiн намагався розiбратися в тому, що вiдбулося. Все це було незрозумiлим, мiстичним, але якiсь здогадки уже з'являлися в його розпаленiй головi...

Згодом Корiнi поринув у тяжкий сон...

Вiн спав неспокiйно, щось говорив чужою мовою i, нарештi, закричавши дико i протяжно - зiрвався з лiжка з божевiльно розширеними очима...

Старий був рядом i дивився на нього ласкаво i спокiйно. Надворi за вiкнами була нiч.

- Сядьте, - тихо сказав старий, м'яко поклавши руку на плече Корiнi. Сядьте i розкажiть менi - хто ви i що трапилося з вами?..

Я вам допоможу.

Iнженер все з таким же недовiр'ям мовчав, але щось у голосi i обличчi старого сподобалося йому, i вiн завагався... Нарештi, крига в його душi розтала, i Корiнi подивився на сусiда доброзичливо...

- Ви боїтеся мене, - говорив старий, - Я розумiю... Ви, напевне, думаєте, що я шпигун?.. Даремно. Я справдi божевiльний. Я говорю це тепер, коли приступ проходить, а коли вiн знову приходить - я не усвiдомлюю своєї хвороби! Я тодi господар Космосу!.. Отже, розкажiть про себе - може, я допоможу вам. Якщо боїтеся - розповiдайте лише те, що вважаєте потрiбним!..

I тодi Корiнi без вагання почав розповiдати старому про все те, що з ним трапилося за останнi днi аж до суду.

- Це якийсь кошмар, - розгублено говорив iнженер, - обвинувачення безглузде i разом з тим правдиве! Крiм того, я увi снi говорю англiйською мовою в той час, як насправдi я цiєї мови зовсiм не знаю... вона якраз i стверджує їх думку про те, що я хитрий ворог!..

- Що ж ви думаєте про це? - задумано спитав старий.

- Деякi думки у мене з'явилися,- вiдповiв iнженер.-Зв'язане це з снами, що без кiнця переслiдують мене. Ось тiльки що менi приснився страшний кошмар... До речi, менi часто сниться одне й те ж мiсто i тi самi люди...

Коли iнженер описував краєвиди мiста, яке йому снилося, старий навiть пiднявся з мiсця, так щось схвилювало його, потiм заспокоївся i сiв.

- Снилося менi, - продовжував Корiнi, - нiби я йду до своєї коханої дiвчини, - до якої часто ходив у снах. Але тепер у мене в грудях не любов, а ненависть, бо я знаю, що дiвчина зраджує менi, i я йду, щоб убити її. Я пройшов стежкою мiж дерев у садку, де проходив сотнi разiв, i вийшов до веранди будинку. На схiдцях стояла бiла фiгура. То була вона - моя кохана. Я пiдiйшов до неї. Погляд мiй, очевидно, говорив їй - для чого я прийшов, бо вона зблiдла... Я закрив їй рота i вдарив ножем в груди. Бризнула кров, i я прокинувся... Це страшно, дуже страшно,- шепотiв iнженер,- так все яскраво, що менi й тепер здається, нiби все було наяву... От я й думаю - чи не зв'язаний я як-небудь з другою людиною, яка психологiчно дiє на мене, розумiєте?.. Є теорiя, яка говорить, що бiоелектричнi хвилi мозку передаються в просторi... Якщо зустрiнеться людина, яка схожа на мене психологiчно, то мої враження будуть дiяти на неї, а її - на мене в станi сну!..

- Цiкава теорiя! - пробурмотiв старий...

- О, якби я мiг знайти цю людину! - простогнав Корiнi. - Я б звiльнився вiд несправедливого обвинувачення!..

Старий схопив Корiнi за руку, коли той закiнчив говорити.

- Я знаю таке мiсто, яке ви описували. Це в Англiї. Невелике мiсто над Темзою. Я забув його назву. Ви б змогли його вiдшукати...

Раптом старий зблiд, очi його почали наливалися кров'ю. Вiн, переборюючи себе, заговорив, вчепившись сухою рукою в плече iнженера:

- Приступ прийшов... Майже на мiсяць моя свiдомiсть виключається. Слухайте мене! Вам треба тiкати! Iнакше - смерть! Вони не повiрять нашим химерам! У мене... ось тут... порошок... Викликає стан, подiбний до смертi. Двадцять чотири години! Морг!.. Звiдти - тiкати! Я хотiв сам - потiм вирiшив... пiзно! Нема для чого! Я люблю мою божевiльну мрiю!.. Ось... вiзьмiть... Прощайте!..

Стривожений i наляканий iнженер бачив, як старий здригнувся страшною судорогою, потiм пiднявся i застиг у величнiй позi. Очi його дивилися десь вгору. На лицi проступив вираз неземної погорди...

Корiнi, затиснувши в жменi порошок, злякано дивився на цю несподiвану метаморфозу. Але, незважаючи на дивнi умови, в яких вiдбулися останнi подiї, вiн вирiшив тiкати, так, як запропонував старий, що стояв тепер поряд, немов старовинний iдол.

IV

Корiнi стало страшно. Старий, як i ранiше, стояв на одному мiсцi, заглибившись у якiсь космiчнi думки; художник, бурмочучи, все працював над картиною; непорушно лежали на своїх лiжках два сусiди. За вiкнами мерехтiли на темному небi яскравi зорi, вiдбивалися в неспокiйному морi...

- Куди я попав? - гарячково думав iнженер. - Треба негайно звiдси втiкати, бо не пройде й двох днiв, як я збожеволiю...

I вiн вирiшив негайно здiйснити план старого.

- Чи пан, чи пропав! - подумав Корiнi, не задумуючись, випив порошок i запив водою. Порошок був гiрко-солодким на смак. Через кiлька хвилин закрутилася голова, i Корiнi здалося, нiби вiн у велетенському човнi пливе по хвилях. Все закрутилося в чудернацькому танцi - кiмната, художник, старий, що iдолом стояв бiля лiжка, - i iнженер покотився у чорну яму...

...До палати вбiгли санiтари i лiкар. Корiнi лежав на пiдлозi з вишкiреними зубами. Лiкар нагнувся, послухав пульс:

- Кiнець! - сказав вiн. - Смерть! Викликали ще кiлькох лiкарiв, тi теж констатували смерть i склали акт.

Головний лiкар повiдомив шефа таємної полiцiї про смерть iнженера i додав: