Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) - Владимир Владко

Проте Ван Лун, посмоктуючи люльку, лише усмiхнувся:

- В мене немає запитань. Тiльки одна маленька перевiрка.

- Це вiдносно готування їжi? - пожартував Риндiн.

- Вважаю, серйознiше. Чи знаєте ви, що це таке?

Вiн вийняв з кишенi досить великий чорний пiстолет з тонким дулом i високою мушкою. Галя Рижко уважно подивилася на нього i вiдповiла:

- Схоже на пневматичний пiстолет.

- Так, схоже. Електричний тренувальний пiстолет. Буду просити вас зараз...

- Хвилинку, Ван, - перервав його Сокiл. - Навiщо вам цей пiстолет в астропланi?

- Дозволю собi поспитати також: навiщо у нас в астропланi б мiкрофiльмова бiблiотечка з рiзними довiдниками?

- Ну, це зрозумiло. Нам завжди може бути потрiбна та чи iнша довiдка. Порiвняли!

- Вважаю, правильно порiвняв. Бо пiстолет так само необхiдний, як i довiдник. Справжнiй стрiлець завжди тренується: треба, щоб рука тримала зброю твердо, добре. Вас з Миколою Петровичем теж проситиму полюбити пiстолет. Це стане в пригодi, - багатозначно пообiцяв Ван Лун. - Дiвчино, будь ласка, ось цiль.

Вiн перевернув металiчний щит з супертитану, який стояв бiля стiни. На його зворотному боцi була прикрiплена паперова мiшень.

- А я все забував спитати, навiщо тут, у каютi, цей аркуш супертитану! - засмiявся Риндiн.

- Вирiшив, так буде краще. Не пошкодиться оббивка каюти, - незворушно вiдповiв Ван Лун. - Так, стрiляйте, дiвчино. Десять пострiлiв. Звiдси, вiд цiєї стiни, - вимiрив, п'ять метрiв. Прошу, покажiть, який з вас стрiлець.

Галя взяла пiстолет. Ван Лун з iнтересом стежив за її рiшучими жестами. Здавалось, i тепер дiвчина не вiдчувала анi тiнi збентеження, немов все вiдбувалося саме так, як вона й передбачала. Вона стала на вказане їй мiсце, ще раз уважно оглянула пiстолет. Звела погляд на Ван Луна.

- А ви його пристрiлювали, товаришу Ван Лун? Адже це дуже рисковано складати iспит з пiстолетом, який вперше взятий в руки.

- Дуже прошу не думати так, - заспокоїв її Ван Лун. - Запевняю: якщо не влучите, пiстолетовi не докоряйте. Пристрiляний правильно.

Галя неквапно, старанно прицiлилась. Всi уважно стежили за нею.

Пострiл - сухий i ледь чутний. Маленька куля врiзалась у чорне яблучко мiшенi. Але тiєї ж секунди i сама Галя Рижко похитнулась i ледве втрималася на мiсцi, схопившись за поруччя.

- Ой! - вигукнула вона. - Яка мiцна вiддача! Ну i штовхнуло мене!

Риндiн розсмiявся.

- Ну, ось вам ще одне завдання: що треба зробити, щоб уникнути в подальшому таких неприємностей? Покажiть кмiтливiсть, Галю!

Дiвчина замислилась, опустивши пiстолет дулом униз.

- А справдi, що зробити? - повторив Сокiл.- Ван, як ви гадаєте?

Втiм, Галя уже придумала вихiд сама:

- Треба добре спертися спиною об стояк. I все.

Так вона й зробила. I знову пiдвела пiстолет.

Пострiли залунали один за одним. А коли дiвчина закiнчила стрiляти, Ван Лун пiдiйшов до стiни, взяв мiшень i уважно оглянув її. Потiм вiн подивився на Галю Рижко з помiтним iнтересом, наче вiдкрив у нiй новi, досi невiдомi йому риси.

- Так... дайте руку, дiвчино. Це дуже-дуже добре, - сказав вiн зовсiм iншим тоном, в якому не було й вiдтiнку iронiї. I Галя Рижко збентежено i радiсно почервонiла: вона зрозумiла, що завоювала симпатiї Ван Луна, найсуворiшого з трьох членiв експедицiї.

А вiн уже говорив Риндiну i Соколу:

- Дуже буду радий, якщо й ви доб'єтеся таких наслiдкiв. Мабуть, доведеться добре попрацювати. Такi успiхи приходять не одразу. Ця дiвчина...

Ван Лун ще раз подивився на розчервонiлу, задоволену Галю.

- Ця дiвчина послала всi десять куль в яблучко. Немає жодного промаху, немає жодного бокового влучення! Вважаю, вона може називатися снайпером!

Роздiл шостий,

де читач, якщо вiн справдi цiкавиться

астронавiгацiєю i не боїться цифр i

розрахункiв, може при бажаннi дiстати

уявлення про складний, на перший погляд,

небесний маршрут астроплана i, крiм того,

довiдатися, як виглядають Земля i Мiсяць

з каюти мiжпланетного корабля.

До вечора (звичайно, тiльки умовного вечора, бо ракетний корабель, природно, не знав анi дня, анi ночi) Галина Рижко остаточно завоювала симпатiї всього екiпажу астроплана. Що стосується Ван Луна, то пiсля стрiльби з електричного пiстолета, Галя остаточно i беззастережно перемогла його серце, рiшуче взявши в свої руки також i обов'язки повара на кораблi. Микола Петрович в свою чергу здався, побачивши, з якою готовнiстю дiвчина намагається бути корисною кожному в першiй-лiпшiй справi. Дещо натягнутими i дивними залишалися тiльки взаємини мiж Галею i Соколом. Геолог помiтно конфузився i уникав розмов; Галя ж, здавалося, просто не помiчала цього i поводилася з Вадимом пiдкреслено байдуже.

Вечеряли всi разом. Галя спробувала чесно виконувати взятi на себе зобов'язання i їсти "найменшу крихiтку". Але Риндiн поставив перед нею велику бляшанку консервiв i багатозначно сказав:

- Ану, їжте, дiвчино! У нас тут треба добре годуватися. Ми мусимо прибути на Венеру мiцними i здоровими. А тому - щоб я бiльше не чув цих ваших розмов про "голодне тренування", зрозумiло?

- Це розпорядження чи побажання, Миколо Петровичу? - цiлком серйозно спитала Галя.

- Звичайно, розпорядження. А що?

- Ну, коли розпорядження, то я, як дисциплiнований член екiпажу, не маю права сперечатися. А коли б не розпорядження, тодi...

Втiм, Галя не закiнчила, зануривши кирпатий нiс до бляшанки: консерви так чудово пахли, особливо для дiвчини, яка нiчого не їла майже цiлу добу.

Умовна нiч минула швидко. Втомленi незвичними вiдчуттями, мандрiвники спали мiцно; Риндiн, Сокiл i Ван Лун у своїх гамаках, а Галина Рижко - на найм'якшiй з перин, прямо в повiтрi, прив'язавшися до стiни. Лягаючи, вона ще спитала:

- Кiнець кiнцем, навiщо зараз оцi гамаки? Адже в повiтрi спати аж нiяк не гiрше.

- Не гiрше, але незручно. Найменший рух повiтря, який спричиняє наша потужна вентиляцiя, понесе вас по каютi. Отож, краще прив'яжiться мiцнiше, вiдповiв їй Риндiн. Проте Галя не вiдгукнулась. Вона вже спала.

Микола Петрович прокинувся першим. Вiн розклав у навiгаторськiй рубцi рисунки i схеми, включив прилади, щоб ще раз перевiрити курс корабля. Власне, цим мусив займатися, як штурман астроплана, Ван Лун. Але Микола Петрович не хотiв будити товариша: хай молодь добре вiдпочине! Адже ж i Ван Лун, i Сокiл несли сьогоднi по черзi першу нiчну вахту на астропланi.

Вiн включив екран перископа, який дозволяв за допомогою системи дзеркал оглядати весь небозвiд, i насамперед скерував перископ назад, туди, де в мiжпланетному просторi залишилася планета Земля. На великому чотирикутному екранi перед ним чiтко вималювалася казкова картина.

Чорне бездонне небо, всипане яскравими iскрами зiрок. I на ньому величезний, трохи щербатий з одного боку блакитнувато-зеленуватий диск, вкритий великими бiлими, неправильної, примхливої форми плямами. Цi плями повiльно, ледве помiтно пересувалися по диску, то ховаючи за собою деяку його частину, то, навпаки, дозволяючи бачити окремi дiлянки. I тодi ставали видимими знайомi обриси суходолiв i океанiв... Так, це була мила, рiдна Земля, вiд якої астроплан вiдлiтав все далi й далi, линучи до Венери.