Unknown - Andriy

Пані Транчбул зненацька кинулась до нього і схопила великий порожній порцеляновий таріль, на якому лежав торт. Підняла його високо вгору і з усієї сили хряснула ним нещасного Брюса Боґтроттера по голові, аж друзки розлетілися по всій сцені.

Хлопець був настільки переповнений тортом, що нагадував мішок з мокрим цементом, тож йому не можна було завдати шкоди навіть ковальським молотом. Він просто труснув кілька разів головою й далі усміхався.

— А щоб ти здох! — заверещала Транчбул і кинулася геть зі сцени разом з куховаркою.

Посеред першого тижня першого Матильдиного навчального року міс Гані повідомила класу:

— Я маю для вас важливу новину, тож слухайте уважно. І ти, Матильдо. Відклади на хвилинку книгу й зверни на це увагу.

Маленькі напружені обличчя дивилися на неї й слухали.

— Пані директорка має звичку, — сказала міс Гані, — щотижня проводити в кожному класі по одному уроку. Вона це робить у всіх класах, призначаючи відповідний день і годину. У нас це завжди припадає на другу годину дня в четвер, одразу по обіді. Отже, завтра о другій годині пані Транчбул замінить мене на уроці. Звичайно, я теж тут буду, але тільки як мовчазний спостерігач. Усе зрозуміло?

— Так, міс Гані, — защебетали хором учні.

— Повинна вас усіх попередити, — додала міс Гані. — Пані директорка надзвичайно сувора й вимоглива. Подбайте про чистий одяг, чисте обличчя й чисті руки. Говоріть тільки тоді, як до вас звертаються. Якщо вона вас щось запитає, негайно вставайте з місця й аж тоді можете відповідати. Не сперечайтеся з нею. Не грубіяньте. Не намагайтеся жартувати. Бо вона тоді може розлютитися, а коли пані директорка лютує, то краще не потрапляти їй під гарячу руку.

— Ми це добре знаємо, — пробурмотіла Лаванда.

— Я впевнена, — вела далі міс Гані, — що вона перевірятиме те, що ви вивчали цього тижня, тобто таблицю множення другого рівня. Тому я наполегливо раджу вам: як прийдете додому, ще раз старанно її повторіть. Нехай мати чи батько добре вас перевірять.

— А що вона ще перевірятиме? — поцікавився хтось.

— Правопис, — відповіла міс Гані. — Спробуйте пригадати все, що вивчили за ці кілька днів. І ще одне. Коли заходить пані директорка, отут, на столі, завжди повинен стояти глечик з водою і склянка. Без цього вона ніколи не проводить урок. Хто хоче взяти на себе відповідальність, щоб усе це тут було?

— Я, — миттю озвалася Лаванда.

— Дуже добре, Лавандо, — похвалила її міс Гані. — Твоє завдання — піти на кухню, взяти там глечик, набрати води й поставити на стіл разом з чистою склянкою перед самісіньким початком уроку.

— А що, як на кухні не буде глечика? — спитала Лаванда.

— На кухні є з десяток глечиків та склянок для пані директорки, — запевнила її міс Гані. — Уся школа там бере.

— Я не забуду, — сказала Лаванда. — Обіцяю не забути.

У Лавандиній голові вже прокручувалися різні схеми та можливості, що їх відкривав перед нею новий обов’язок, пов’язаний з глечиком та водою. Їй хотілося вчинити щось героїчне. Старшокласниця Гортензія викликала в неї несамовите захоплення своїми зухвалими вчинками. Лаванда захоплювалася й Матильдою, котра розповіла їй по секрету про авантюру з папугою, яку вона провернула вдома, та ще про те, як вона вдало підмінила татів лосьйон для волосся — і в результаті тато перефарбувався на блондина. Тепер настала її черга вчинити щось геройське — якщо пощастить вигадати якийсь блискучий план.

Вертаючись того дня зі школи додому, дівчинка напружено міркувала, і коли її врешті осяяла геніальна думка, вона почала її розробляти й вибудовувала свої плани не менш ретельно, ніж герцог Веллінґтонський перед битвою при Ватерлоо. Треба однак зазначити, що ворогом у цьому разі був аж ніяк не Наполеон. Але ви б не знайшли жодної особи в «Кранчем Голлі», готової визнати директорку менш грізним супротивником, ніж той відомий француз. «Потрібно буде виявити неабияку майстерність», подумала собі Лаванда, «та ще й зуміти втримати все в таємниці, щоб залишитися після цієї афери живою».

У глибині Лавандиного садочка був бруднуватий ставок, у якому жила ціла колонія тритонів. Тритони доволі часто живуть у англійських ставках, але звичайні люди їх не завжди бачать, бо тритон — полохлива й потайна істота. Це неймовірно гидка й неприємна тваринка, що чимось нагадує маленького крокодильчика, але з коротшою головою. Тритон цілком нешкідливий, хоч і не здається таким. Він має сантиметрів з п’ятнадцять завдовжки й дуже слизький, з зеленкувато-сірою шкірою зверху й помаранчевим черевцем знизу. Це земноводна істота, що може жити як у воді, так і на березі.

Увечері Лаванда пішла в садочок з рішучим наміром зловити тритона. Ці тваринки швидко рухаються і їх нелегко впіймати. Дівчинка довго лежала на березі, терпляче чекаючи, аж поки побачила величезну почвару. Тоді, використавши свій шкільний капелюшок як сачок, кинулась і вловила тритона. Лаванда заздалегідь вимостила пенал водоростями зі ставка, але виявила, що витягти тритона з капелюшка, щоб перекласти в пенал, досить непросто. Той звивався й вигинався, наче живе срібло, до того ж ледве влазив у пенал. Коли вона його нарешті запхнула, треба було ще простежити, щоб ненароком не прищемити йому накривкою хвоста. Сусідський хлопець Руперт Ентвістл казав їй, що відірваний тритонів хвіст залишається живим, і з нього виростає новий тритон, до того ж удесятеро більший за свого попередника. Він може вирости завбільшки як алігатор. Лаванда не зовсім у це повірила, та все ж таки вирішила за краще не ризикувати.

Врешті-решт вона засунула накривку пенала на місце — і тепер тритон належав їй. Трохи подумавши, дівчинка ледь-ледь відсунула накривку, щоб істота мала чим дихати.

На другий день Лаванда у своєму ранці пронесла цю секретну зброю в школу. Тремтіла від хвилювання. Їй хотілось поділитися з Матильдою планом битви. Хотілося розповісти про це всьому класові. Та врешті-решт вона вирішила нікому не казати. Так було ліпше, бо тоді ніхто, навіть під тортурами, не назве її зловмисницею.

Настала обідня перерва. Сьогодні обід складався з ковбасок та вареного горошку, улюбленої Лавандиної страви, але вона не могла нічого їсти.

— З тобою все гаразд, Лавандо? — запитала міс Гані зі свого місця за столом.

— Я дуже добре поснідала, — відповіла Лаванда, — і просто не можу їсти.

Відразу ж по обіді вона метнулася на кухню й взяла один із знаменитих глечиків пані Транчбул. Це була велика пузата посудина з синьої глазурованої кераміки. Лаванда наповнила її до половини водою, віднесла разом зі склянкою в клас і поставила на вчительський стіл. Клас ще й досі був порожній. Лаванда блискавично вийняла з ранця пенал і трошки відсунула накривку. Тритон лежав і не ворушився. Дуже обережно дівчинка піднесла пенал до горла глечика, відсунула накривку зовсім і вкинула тритона. Той шубовснув у воду, кілька секунд люто там крутився, а тоді вгамувався. Щоб тритон почувався як удома, Лаванда підкинула йому з пенала рештки ставкових водоростей.

Справу зроблено. Усе готове. Лаванда поклала у вогкий пенал олівці й поставила його на парту. Потім вийшла надвір і приєдналася до інших дітей на майданчику, аж поки задзвонив дзвінок на урок.

Рівно о другій всі були в класі. Міс Гані теж. Вона відзначила, що глечик з водою і склянка стояли на належному місці. Тоді відійшла вглиб класу й сіла там. Усі чекали. І тут у двері ввірвалася велетенська туша директорки у підперезаному балахоні та зелених бриджах і прогупала важкими кроками до стола.

— Добрий день, діти, — гаркнула вона.

— Добрий день, пані Транчбул, — прощебетали діти у відповідь.

Директорка стала перед класом, розставивши ноги, взявши руки в боки й люто зиркаючи на дітей, що перелякано сиділи перед нею за партами.

— Гидко дивитися, — гримнула вона. Поглядала на них з відвертою відразою, ніби побачила щось, залишене серед підлоги песиком. — Справжнє тобі кодло паскудних бородавок.

Усі відчували, що краще мовчати.

— Мені аж ригати хочеться, — вела вона далі, — як подумаю, що цілих шість років доведеться терпіти в моїй школі таку купу сміття. Краще буде повиганяти звідси якомога більше таких, як ви, покидьків, щоб не збожеволіти самій.

Вона витримала паузу й кілька разів фиркнула носом. Це були чудернацькі звуки. Такі можна почути, якщо зайти в стайню, де годують коней.

— Ваші батьки, — провадила вона, — либонь, вважають вас чудовими дітьми. А я вам скажу цілком протилежне — і можете мені повірити. Усім встати!

Усі миттю зірвалися на ноги.

— А тепер виставте перед собою руки. І коли я вас минатиму, повертайте їх так, щоб я бачила, чи чисті вони з обох боків.

Пані Транчбул поволі пішла між рядами, оглядаючи долоні. Усе було добре, поки вона не наблизилась до хлопчика в другому ряду.