Звіробій - Купер Джеймс Фенимор

— Убивце Оленів, — почав Розчахнутий Дуб, без жодних ознак співчуття чи жалю, але спокійно і з гідністю. — Убивце Оленів, настав час, коли мій народ має зважити твою долю. Сонце вже не стоїть над головою. Стомившися чекати, воно почало заходити за сосни по цей бік долини. Воно поспішає в країну наших французьких батьків, прагнучи нагадати своїм дітям — їхні оселі порожні й пора їм додому. Кожен бродячий вовк має своє лігво і повертається в нього, коли хоче побачити своїх дітей. Ірокези не бідніші за вовків. У них є села, є вігвами і ниви, де росте кукурудза; добрі духи стомилися їх пильнувати. Моєму народові час повернутись і взятися за свої справи. Ото зрадіють у вігвамах, коли в лісі пролунає наш поклик! Та це буде сумний поклик; коли його зрозуміють, усіх огорне смуток. Пролунає також поклик, що сповіщає про здобутий скальп, але тільки один. Ми маємо скальп Хохулі, тіло ж його дісталося рибам. Звіробій повинен сказати, чи буде на нашій жердині ще один скальп. Дві оселі порожні, на обох дверях повинен з'явитися скальп — живий чи мертвий.

— То візьми йото мертвим, гуроне, — твердо, але не хизуючись, відмовив бранець. — Час мій, гадаю, настав; того не минеш, що судилося. Коли хочете завдати мене на тортури, я силкуватимусь їх витримати, хоч жодна людина не відає, чи зможе її натура опертися муці, аж поки її спробує.

— Блідолиця дворняга вже підібгала хвоста! — вигукнув молодий язикатий хлопець, якого влучно прозвали Червоним Вороном. Це прізвисько він дістав од французів за те, що недоречно здіймав галас і залюбки сам себе слухав. — Він не воїн; він забив Рись, одвернувшися, щоб не бачити спалаху власної рушниці. Він уже рохкає, як кнур; а коли гуронські жінки почнуть його мордувати, він заверещить, мов дике кошеня. Він делаварська баба, що вбралася в інгізову шкіру.

— Говори, хлопче, говори-балакай, — незворушно відповів Звіробій. — Ти не здатний ні до чого іншого, і мені те байдуже. Слова можуть дошкулити жінці, та навряд чи зроблять ножі гострішими, вогонь пекучішим чи рушниці влучнішими.

Тієї миті втрутився Розчахнутий Дуб; вишпетивши Червоного Ворона за невчасне базікання, він звелів зв'язати полоненого. До такого заходу він вдався не з ляку, що мисливець втече чи не зможе витримати тортур, а прагнучи, щоб він почувся безсилим, і помалу розхитати його рішучість. Звіробій не опирався. Охоче, замалим не бадьоро, він підставив свої руки й ноги, аби їх зв'язали пасами з кори; за велінням вождя пута наклали так, щоб завдати полоненому якомога меншого болю. Вказівку ту він дав потай, бо сподівався — полонений волітиме уникнути болючіших тортур і погодиться взяти Сумаху за дружину. Зв'язавши Звіробоя так, що він став зовсім безпорадний, його понесли й прив'язали до молодого дерева. Тепер він не міг ані з місця зрушитися, ані впасти. Руки його були припнуті до стегон, і все тіло сповите мотузками, так що він наче приріс до дерева. З нього зняли шапку, і він наполовину стояв, наполовину висів на своїх путах, готуючись якомога достойніше зустріти близькі муки.

Та перш ніж удатися до катування, Розчахнутий Дуб поклав випробувати бранцеву волю і схилити його до компромісу. Зробити це можіна було тільки одним способом — діставши згоду Сумахи; адже вона мала повне право вимагати помсти. Отож її спонукнули виступити на захист власних інтересів: зацікавлена сторона домагається свого завзятіше, аніж посередник.

Замолоду індіянки звичайно бувають лагідні й покірні, у них милозвучний голос і веселий сміх; але важка праця та поневіряння здебільшого позбавляють їх цих переваг, перш ніж вони досягають того віку, що для Сумахи вже давно минув. Їм доводиться чимало злоститися, і зрештою голос їхній грубішає, хоч коли їх укусить шалена муха, вони починають верещати, і то так пронизливо, наче хочуть ствердити, якої вони статі. Проте Сумаха була не зовсім позбавлена жіночої привабливості, вона донедавна вважалася красунею і ще не встигла збагнути істину, що час та гризоти згубно діють і на чоловіків, і на жінок.

За дорученням Розчахнутого Дуба жінки, які стояли поряд, увесь час переконували невтішну вдовицю, що можна умовити Звіробоя — він радше піде в її вігвам, аніж у країну духів, — хоч його поведінка не давала жодних підстав для таких надій. Вождь ужив усіх засобів, аби здобути для свого племені найвидатнішого мисливця цілого краю, а також дати чоловіка жінці, яка, він передчував, може спричинити багато клопоту, коли плем'я не задовольнятиме її вимог і не виявлятиме належного піклування.

Отож Сумасі таємно порадили зайти в коло і звернутися до бранцевого почуття справедливості, перш ніж плем'я вдасться до останнього аргументу. Вона радо погодилась, бо стяти дружиною відомого мисливця вважалося серед ІНДІАНСЬКИХ жінок такою ж честю, як серед жінок цивілізованіших країн вийти заміж за багатія. А що обов'язок матері індіяни ставлять над усе, то вдова аж ніяк не відчувала того сорому, котрий дошкуляв би нашій мисливиці за багатими нареченими. Діти, що вона їх вела за руку, правили за достатнє їй виправдання.

— Бачиш, я перед тобою, жорстокий блідолиций, — почала жінка. — Твоє сумління має підказати тобі, чого я прийшла. Я знайшла тебе; я не можу знайти ані Рисі, ані Пантери. Я шукала їх в озері, в лісах, у хмарах. Я не знаю, куди вони подалися.

— Ніхто того не відає, Сумахо, ніхто того не відає,— озвався полонений. — Коли дух залишає тіло, він мандрує в невідомі краї, тож будемо сподіватися — там йому краще. Не маю сумніву, обидва твої воїни подалися в багаті дичиною мисливські угіддя, і в належний час ти їх там зустрінеш. Дружина й сестра сміливців має бути щаслива, що вони так скінчили своє земне життя.

— Жорстокий блідолиций, що зробили тобі мої воїни? Навіщо ти їх убив? Вони були найкращі мисливці й найсміливіші молодики в усьому нашому племені. Великий Дух хотів, щоб вони жили, аж поки засохнуть, як гілка гемлока, і впадуть од власної ваги.

— Е ні, добра Сумахо, — перебив її Звіробій: він-бо занадто любив правду, щоб слухати беззаперечно такі перебільшення, хай навіть з уст бідолашної вдови. — Е ні, добра Сумахо, це вже занадто, навіть як на індіянський погляд. Молодиками їх би не назвав ніхто, так само як тебе — молодою; що ж до бажання Великого Духа, котрий буцімто готував їм інший кінець, — це сумна помилка, бо те, чого хоче Великий Дух, обов'язково збувається. Певна річ, обоє твоїх друзів не заподіяли мені аніякісінької шкоди. Я підняв на них руку не за те, що вони мені зробили, а за те, що прагнули зробити. Такий закон природи: роби іншим те, що вони хочуть тобі зробити.

— Це так. Сумаха має один язик: вона може розказати лиш одну бувальщину. Блідолиций вразив гуронів, щоб гурони не вразили його. Гурони народ справедливий: вони про це забудуть. Вожді заплющать очі і вдадуть, ніби нічого не бачили. Молодь повірить, що Пантера і Рись вирушили в далеке полювання і не повернулися; Сумаха ж візьме за руки своїх дітей, зайде в оселю блідолицього й скаже: «Дивися, це твої діти, а також мої; годуй нас, і ми житимемо з тобою».

— На такі умови, жінко, я не пристану.

Звичайно, мені шкода, що тобі довелося зазнати втрат, та ще й важких, але на умови твої я не згоден. Якби ми жили поряд, я б залюбки постачав тебе дичиною. Але, казати правду, мені анітрохи не кортить стати твоїм чоловіком і батьком твоїх дітей.

— Подивись на цього хлопця, жорстокий блідолиций. Він не має батька, що навчив би його полювати оленів і знімати скальпи. Поглянь на цю дівчину. Який юнак прийде шукати собі дружину в оселю, де немає господаря? Решта дітей лишилися вдома в Канаді, і Вбивця Оленів знайде там стільки голодних ротів, скільки забагнеться його серцю.

— Кажу тобі, жінко, — вигукнув Звіробій, рішучість котрого не похитнули ані благання вдови, ані яскрава картина, що її вона змалювала, — все це мені ні до чого. За сиріт повинні подбати родичі й плем'я. Я ж не маю дітей і обійдуся без дружини. А зараз, Сумахо, йди собі з богом, залиш мене в руках вождів, бо все моє єство повстає проти думки, що я можу з тобою побратися.