Аргонавти Всесвiту (на украинском языке) - Владимир Владко

Справа ось яка. Ще перед нашим вильотом з Землi астрономи вiдкрили нову велику комету, яка наближалася до Сонячної системи. Я пам'ятаю, як мама розповiдала менi про це i казала, що в нової комети незвично велика маса, i що тому вона дуже й дуже вiдрiзняється вiд усiх iнших комет, досi вiдомих науцi. Проте тодi орбiта нової комети ще не була обчислена, що, мiж iншим, аж нiяк не заважало їй з великою швидкiстю наближатися до Сонячної системи. А тепер усе вже з'ясоване.

Виявилося, що нова комета проходить дуже близько (за астрономiчними масштабами, певна рiч!) до Сонця, якраз мiж орбiтою Венери i Сонцем. А потiм шлях нової комети перетинається з орбiтами Венери i Землi i йде далi до невiдомих просторiв Всесвiту. Куди там нова комета полетить потiм, я не знаю, та й самi астрономи, я певна, не знають також. Втiм, наш астроплан, як виявляється, може скористатися з її сили тяжiння так само, як i з сили, тяжiння Сонця, якою ми користалися пiд час польоту на Венеру i збираємося користатися також i на зворотному шляху.

Нова комета перетне орбiти Венери i Землi незадовго до того, як обидвi цi планети проходитимуть через точку такого пересiчення, Венера ранiше, а Земля пiзнiше. Мабуть, сила тяжiння комети якось вплине i на рух Венери i Землi, вiдбудуться якiсь збурення, не знаю, це стосується тiльки астрономiв; на Землi, крiм них, нiхто i не помiтить отих збурень. Але найголовнiше полягає в тому, що комета своїм тяжiнням може вплинути на шлях нашого астроплана, якщо ми своєчасно опинимося в потрiбнiй точцi простору. Адже ж наш корабель зовсiм не те, що велика планета, вiн неймовiрно маленький порiвняно з крупними небесними тiлами, i маса комети буде сильно впливати на нього.

На Землi все точно обчислили i сповiстили нас радiограмою ось про що.

Якщо ми зможемо вилетiти з Венери точно о 12 годинi дня 16 лютого (за земним обчисленням), себто рiвно через сорок два днi з моменту одержання нами радiограми, - то нова комета, пересiкаючи орбiти Венери i Землi, перерiже також i витягнений напiвелiпс, яким летiтиме наш корабель. I пересiче його на якийсь строк пiзнiше, нiж у тiй точцi напiвелiпса опиниться астроплан. Iншими словами, ми будемо в однiй точцi напiвелiпса, попереду, а комета пройде в iншiй точцi напiвелiпса, позаду нас. Он як точно все зважили i розрахували земнi астрономи!

А тодi комета своїм тяжiнням, по-перше, уповiльнить нашу швидкiсть у просторi (адже ж вона буде позаду астроплана!) i, по-друге, вiдхилить наш курс у бiк земної орбiти, намагаючись потягти астроплан за собою. Тут довелося провести дуже складнi розрахунки: треба було встановити, що вийде внаслiдок складання рiзних швидкостей, тяжiнь i напрямiв руху. Це все так складно, що я не можу навiть розповiдати про таке, бо й сама як слiд не розiбралася. Пам'ятаю лише, що тут на астроплан мусять взаємно впливати: його власна швидкiсть, тяжiння Сонця, тяжiння нової комети i тяжiння Землi. Внаслiдок усього цього астроплан так змiнить свiй курс i швидкiсть, що вздовж якоїсь складної дуги на протязi вiсiмнадцяти днiв буде наближатися прямо до земної орбiти i опиниться на нiй якраз тодi, коли в тiй точцi буде й сама Земля. Мiжпланетному кораблю лишиться тiльки акуратно знизитися на Землi!

Я спитала у Ван Луна, який пояснював менi все це:

- Ну, а коли щось вийде не так, коли астроплан, наприклад, полетить вбiк, пролине мимо Землi? Припустiмо, Земля не встигне ще опинитися в тому мiсцi своєї орбiти або пройде по нiй, навпаки, ранiше за нас, - тодi як?

Проте Ван Лун заспокоїв мене:

- Забули, Галю, одразу кiлька речей. Нашi астрономи дуже добре лiчать. Це раз.

- I все ж таки хiба вони не можуть хоча б раз помилитися?

- Тодi все виправлять земнi пости керування. Це два. Ми будемо близько вiд Землi, вони вiдшукають астроплан у просторi. I допоможуть нам. Це три. Четвертого вже, може, не треба, а? Досить i трьох, Галю?

- А є ще й четверте, що я забула?

- Четверте - це ми самi. Ми теж вмiємо лiчити i керувати астропланом. Думаю, у вас мало поваги...

- До кого? - здивувалася я.

- До штурмана i капiтана астроплана. Значить, до мене i до Миколи Петровича, пiдкреслю.

Тут менi вже зовсiм не було чого заперечити...

I от виходить, що, коли ми зможемо вилетiти з Венери о 12 годинi 16 лютого, через сорок два днi, - термiн нашого перебування тут скоротиться в чотири рази! I ми повернемося на Землю несподiвано швидко, хiба це не чудово?

Так, усе це дуже добре. Свої завдання експедицiя перевиконала (я маю на увазi знайдений нами iнфрарадiй). Ми можемо вирушати в зворотний шлях у призначений Землею новий строк - i в той же час не можемо. Адже ж астроплан лежить у мiжгiр'ї, в скелях. I якщо ми не знайдемо засобу витягти його з тих скель, тодi не вилетимо звiдси анi 16 лютого, анi в старий строк - через 467 днiв...

Написала я це - i дуже засмутилася. Що ж нам робити? Якщо вже Микола Петрович досi нiчого не вигадав, то навряд чи тут взагалi можна допомогти справi. В мене є, правда, одна думка, тiльки вона дуже складна, навiть надто складна. Я подумала: а що, коли Земля надiшле слiдом за нами другий астроплан сюди, на Венеру? Адже вiн може спецiально взяти з собою пiдйомнi устрої або, в крайньому разi, просто забрати нас звiдси?

Втiм, коли я наважилася сказати про це Ван Луну, вiн одразу вiдповiв менi:

- Не годиться.

- Але чому? - наполягала я.

- Треба надто довго чекати. Доки Венера знову не буде позаду Землi на п'ятдесят чотири з половиною градуси. Тiльки тодi зможе полетiти другий астроплан. Знову забули небесну механiку, дiвчино?

- А не може допомогти ще якась комета?

- Перше: комети проходять крiзь Сонячну систему не дуже часто. А в потрiбному напрямi ще рiдше. Скажу, разiв у тисячу рiдше. Можу додати ще й друге. Якщо прилетить, скажiмо, другий астроплан, де вiн шукатиме нас? Венера - це не мiсто, де є вулицi й номери будинкiв. Комахи не скажуть, де ми, в якому саме мiжгiр'ї. Карт тут теж немає. Не встигли скласти. I потiм...

Чомусь Ван Лун одразу обiрвав розмову, наче про щось раптом згадав. I пiшов, навiть забувши запалити люльку, яку вiн щойно набив тютюном. Я нiчого не могла зрозумiти: це вперше вiн обiрвав розмову зi мною так несподiвано рiзко. А головне, потiм, на протязi цiлого вечора Ван Лун не сказав i нiкому iншому жодного слова. Вiн ходив по каютi i щось бурмотiв про себе, вiдмахуючись вiд будь-яких запитань. Навiть Миколi Петровичу вiн коротко вiдповiв:

- Хочу трошки подумати. Згадую одну рiч. Потiм скажу, пробачте.

А вже перед самим сном Ван Лун пiшов до навiгаторської рубки i хвилин десять сидiв там. Ми вже лягали спати, коли вiн хуткими кроками вийшов звiдти i сказав якось особливо значуще:

- Миколо Петровичу, чи не можна трохи зачекати спати? Маленька думка, пробачте. Трудно вiдкласти на ранок, ледь-ледь хвилююся, знаєте...

Як тут було не зацiкавитися? Ван Лун - i раптом говорить сам про себе, що хвилюється, хоча й "ледь-ледь"!