Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник) - Вишня Остап

Баба Палажка, по-мойому, значно професоріша від самого професора.

Бо що таке професор чи доктор?

Вони тільки по книгах можуть здоров’я охороняти.

А баба Палажка без книжок і закони деякі видає («закривай дитину чорною хусткою, бо зглазять!» і т. д.), і сама безпосередньо власними руками, власним язиком і власним іржавим ножем охороняє те здоров’я…

– Ніякі дохтурі ваші цього не зничтожать, а я зничтожу!

Це так про бешиху…

– Он у Пріськи. Не володіла Маринка правою ручкою, а лівою добре володіла… Привела до мене: тепер однаково обома не володіє… А то тільки однією!.. А ваші дохтурі те зроблять?!

Отака в нас баба Палажка, наш пасічанський професор!

«Зничтожає» баба всілякі хвороби: й хірургічні, і внутрішні, й хвороби на очах, і на зубах, і жіночі, і всілякі інші.

Я вже не кажу про такі хвороби, яких ви ні в якій патології не знайдете, – це найстрашніші й найрозповсюдженіші серед пасічанців хвороби – переполох і зглаз.

Хірургічні хвороби

Всі хірургічні на селі хвороби поділяються на дві великі групи.

Перша група – Бешиха.

Друга група – Вих.

Виху трапляється не багато…

А бешиха – так це пошесть… Сила її на селі…

Бешиха узнається з таких прикмет:

– Бабусю! Щось у мене ліву кульшу розперло й смика. І під груди підпира… І млосно мені, млосно, ніби оце перед вами не я сидю, а хтось сидить! Ох! Ох! Ох!..

– Не ти сидиш?! Хтось сидить?! Вона, моя голубонько! То вона! Сідай, серце, на покуті! Зараз ми її зничтожимо! Як не вмреш, рибонько, – жива будеш!

Вона – значить, бешиха…

Ліки від бешихи, як і взагалі всі ліки в баби Палажки, «патентовані»…

Від бешихи дуже помагає такий лік:

Хвору садовите на покуті, повертаєтесь до ікони й жарите тричі: «Отче наш, іже єси на небеси…»

Після того підходите до хворої, лапаєте те місце, де болить, потім обтираєте пальці свої, ті, що брались за хворе місце, об власні губи, берете свого ножа й, прикладаючи його руба гострим кінцем до болючого місця, дванадцять разів пошепки проказуєте:

– Ішла Божа мати з Києва, стріла Спасителя. Я тебе буду прохати рожденному, хрещеному (ім’я) од бешихи шептати. Сімсот сімдесят бехів, беханців, стрічних, річних, вітряних, прозорливих, жіноцьких, мужицьких, парубоцьких, дівоцьких з неї крові не пити, костей не ломити.

Потім повертаєтесь та:

– Тьху! Тьху! Тьху! (Тричі.) Нехай вона собі йде, а вам Бог помагає!..

Так треба проробити дванадцять раз…

І все…

Будьте певні, що, як не вмрете, – живі будете…

«Вих» уже інша хвороба… І ліки до неї інші.

Тут уже перед «прийомом» ліків не «Отче наш», а «Богородицю» треба тричі всмалити, а потім уже й ліки од виху.

«Ліки» такі:

– Замовляю кості рожденному, хрещеному (ім’я) од виху й зсилаю на очерети, на болота. І тут тобі не стояти, червоної крові не пити, кості не сушити. Не я помагаю, Бог помагає…

Так само:

– Тьху! Тьху! Тьху!

Через рік-два, дивись, як корова язиком ваш «вих» ізлизала.

До хірургічних хвороб стосується й кровотеча в усяких випадках.

Від «крові» ліки швидкі, сильні й безапеляційні.

Ось вони:

– Їхав чоловік стар, кінь під ним кар, по рослинах, по дорогах, по притонах, по містах. Ти мати руда жильная, жилистая-тілесная, зупинись, назад повернись. Стар чоловік тебе збирає, на покой зогріває. Коли коню води не стало, так щоб і тебе, руда мати, не бувало. Пух-земля – одне сім’я. Буде по-мойому – слово моє кріпке!

Тьху! Тьху! Тьху! (Це обов’язково.)

Найголовніше в цих «ліках» («од крові»), як ви й самі помічаєте, слова: «Пух-земля – одна сім’я». Глибоко змістовні. Впливають, як гумовий жгут. Як тільки прокажете, кров так і стане як укопана.

Хвороби на очах

Звуться більмом. Усі очні хвороби – всі вони більмо. Інших нема. Ліки дуже добрі. Таких ліків і покійний професор Гіршман[43] не знав.

Пізнати більмо дуже легко в кожної людини (принаймні його легко впізнає баба Палажка).

Коли до вас приходить хвора й держиться за око, ви зразу кажіть:

– Більмо! Я так і знала.

І зразу ж, щоб не затягти хвороби, й починайте:

– Господи, поможи! Пресвята Богородице, мати помошнице! Стань мені в поміч, у рожденного, молитовного (ім’я) більмо з ока ізігнати. Їхав святий Юрій на білім коні з білими хортами білого зайця ловити. Білого зайця не впіймали, – у рожденного, молитовного, хрещеного (ім’я) більмо з ока ізігнали. Йшли три отці святі, за ними три звірі люті: перший чорний, другий білий, третій сірий. Як уздріли – більмо з’їли…

Тьху! Тьху! Тьху!

Зубний біль

Це – дрібниця. Вмить, в одну мить заніміє, тільки прокажіть тричі:

Місяць у небі,Медвідь у лісі,Камінь у полі,Всі ви три брати.Як зійдетесь у чисте поле гуляти,Тоді тільки в (ім’я) молитовного й хрещеногоПочнуть зуби грати.Тьху! Тьху! Тьху!

Оце «Тьху! Тьху! Тьху!», як бачите, обов’язкове при всякій хворобі. Без «Тьху! Тьху! Тьху!» нічого не поможе.

Жіночі хвороби

Є тільки одна жіноча хвороба. Зветься вона сояшницею. Це – коли «золотник не на місці». Хвороба дуже серйозна, й лікувати її треба вміючи. Але нашому «професорові» це все одно, що… не найду підходящого порівняння.

Логіка в лікуванні сояшниці є. І навіть велика. Раз «золотник не на місці», значить, його треба поставити на його власне місце. От і все! Як це зробити? Треба знати. І баба Палажка це знає. А Наркомздрав, напевно, не знає й улаштовує різні гінекологічні лікарні, родильні доми і т. ін. Витрачає силу грошей… А воно треба тільки покласти в макітру трохи конопель, запалити й приставити ту макітру вінцями до пупа. Ніби така велика «кровососна банка». Воно як потягне – й перетягне «золотник» на своє місце… Але тут треба високого хисту, щоб не допустити до того, що і всю хвору втягне в макітру. Як тільки вже макітра втаскала в себе весь живіт, треба шарахнути по макітрі макогоном…. Воно й «одпустить»… А «золотник» уже на місці, як живий.

Що макітра пропаде, то нічого: для того, щоб людину од смерті врятувати, можна макітрою пожертвувати, хоч би й яка дорога вона була.

Забув іще сказати про «внутрішні» хвороби.

Із «внутрішніх» хвороб найчастіше трапляється нутряна сибірка.

Нутряна сибірка – це хвороба, від якої здебільша мруть, хоч і ходять до баби Палажки якраз тоді, як перші півні кукарікають.

Але завжди запізнюються…

– Позавчора, голубочко, треба було б прийти, а тепер навряд чи допоможу!

– Та позавчора я ще здорова була!

– Ні-ні! Треба було, треба!

А взагалі «охорона народного здоров’я» на селі була поставлена дуже добре. «Медичних пунктів» у кожному селі було по п’ять-шість, коли не більше. «Ліків» так само чимало. Навіть багато. Я гадаю, що коли б їх було хоч трішки менше, не так би заробляли попи на «сороковустах».

Р. S. «Молитви» (вищенаведені) мені пощастило позаписувати, хоч і з великими труднощами та хитрощами. Баби не дають їх, бо «вони після того теряють силу»…

Як ми колись учились

Дуже рано починалася за старих часів професійна на селі освіта.

Тоді вона починалася, коли Ванька або Одарочку було вже «одлучено» і коли Ванькові або Одарочці сорочка підіймалася вище того місця, про яке ви зараз думаєте, і зав’язувалася вузлом на спині.

– Щоб не закаляло! А то воно в мене, вибачте, на втори слабеньке.

Ванько (або Одарочка) у цей час свого віку вже міцно трималося за материну спідницю і весь час: