КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ - Право

5. Згідно з ч. З ст. 10 КК іноземні громадяни та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України. Так, видачу з метою проведення кримінального переслідування установлено п. 2 ст. 60 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини від 27 травня 1993 р. (Україна в міжнародна-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. — Кн. 1. — С. 981—1019). Мінська конвенція 1993 р. передбачає видачу правопорушників для притягнення до кримінальної відповідальності за діяння, які в запитуваній і запитуючій договірних країнах караються за законом позбавленням волі на строк не менше одного року або більш тяжким покаранням (ч. 2 ст. 56 Конвенції). 7 жовтня 2002 р. держави-члени СНД підписали у Кишинові нову Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, яка повинна замінити застосування в Україні Мінської конвенції після її ратифікації Верховною Радою України.

Розділ III

ЗЛОЧИН, ЙОГО ВИДИ ТА СТАДІЇ

Стаття 11. Поняття злочину

1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

2. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через мало-значність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

1. Поняття злочину в кримінальному законі є універсальною і фундаментальною категорією: воно лежить в основі змісту всіх кримінально-правових норм та інститутів як Загальної, так і Особливої частини КК і дозволяє відмежувати злочин від інших правопорушень.

2. Частина 1 ст. 11 КК України дає загальне визначення поняття злочину, яке містить у собі сукупність ознак, обов’язкових для будь-якого конкретного злочину. Такими ознаками є: суспільна небезпечність діяння, передбачепість його КК, винність та вчинення його суб’єктом злочину. Закон не називає окремо таку ознаку, як караність діяння, але обов’язковість її випливає з перед-баченості діяння КК: якщо діяння передбачене КК як злочин, то за нього обов’язково передбачене і певне покарання (ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 4 КК та ін.).

3. Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є певною поведінкою, певним вчинком людини, в якому виявляється його свідомість та воля. Така поведінка може виявлятися у двох формах: дії та бездіяльності. Критерієм розподілу виступає фізична ознака: дія — це активна поведінка (в основі якої лежить певний рух людини); бездіяльність — пасивна поведінка (відсутність руху), яка виявляється в тому, що особа не виконує певних дій, які вона повинна і могла виконати. Юридичний обов’язок особи діяти випливає з закону, іншого нормативного акта, з посади, яку займає особа, з попередньої її поведінки тощо. Можливість особи діяти встановлюється відповідно до конкретних обставин справи та характеристики особи. Відсутність хоча б однієї з цих умов (або обов’язку, або можливості діяти) виключає злочинну бездіяльність. Обов’язковість діяння як ознака злочину означає, що думки, погляди, переконання, що не знайшли свого вираження у конкретній дії або бездіяльності, навіть якщо вони суперечать інтересам суспільства, не можуть визнаватися злочином.

4. Діяння (дія або бездіяльність) як ознака злочину повинне виявляти свідомість і волю суб’єкта, що його вчинює. Тому, якщо свідомість або воля суб’єкта виключаються чи пригнічуються певними об’єктивними чи суб’єктивними факторами, діяння не може бути визнано злочином. До таких обставин належать, наприклад, нездоланна, непереборна сила, тобто такі об’єктивні та суб’єктивні обставини, які виключають можливість особи діяти за своєю волею (стихійні лиха, хвороба особи тощо). Так, якщо лікар внаслідок снігового замету не зміг своєчасно прибути до хворого і надати йому допомогу в зв’язку з чим той помер, то він не буде нести кримінальну відповідальність за ненадання допомоги хворому (ст. 139 КК), тому що мала місце нездоланна сила, яку лікар подолати не міг. Обставинами, що також впливають на прояв волі особи і виключають відповідальність, КК передбачає, ті, що відповідають вимогам крайньої необхідності, а також непереборний фізичний або психічний примус (див. коментар до статей 39, 40 КК).

5. Суспільна небезпечність як матеріальна ознака злочину полягає в тому, що діяння або заподіює шкоду суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом, або містить у собі реальну можливість заподіяння такої шкоди. Це — об’єктивна суттєва властивість злочину, реальне порушення відносин, що склалися в суспільстві на певному етапі розвитку (наприклад, відносин з питань охорони основ національної безпеки України, охорони життя, здоров’я, свободи, власності, відносин у сфері господарської діяльності, у сфері службової діяльності тощо). Важливість, цінність відносин, які виступають об’єктом злочину, перш за все, визначає його суспільну небезпечність, певну тяжкість, а тим самим впливає на: а) визнання діяння злочинним; б) відмежування його від інших правопорушень; в) тяжкість злочину; г) суворість покарання; ґ) застосування певних інститутів, передбачених КК.

Злочин серед інших правопорушень характеризується найвищим ступенем суспільної небезпечності і саме це дозволяє відмежовувати його від близьких за об’єктивними і суб’єктивними ознаками інших правопорушень, наприклад, адміністративних. Так, ч. 2 ст. 9 Кодексу про адміністративні правопорушення (далі — КпАП) прямо передбачає, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачене КпАП, настає, “якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності”. Наприклад, ст. 164 КпАП передбачає відповідальність за заняття господарською діяльністю без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), якщо його отримання передбачене законом, а ст. 202 КК визнає це ж діяння злочином, якщо воно було пов’язане з отриманням доходу у великих розмірах. Порушення вимог законодавства про працю передбачене в ч. 1 ст. 41 КпАП як адміністративне правопорушення. Якщо ж таке порушення було грубим, воно є злочином і тягне кримінальну відповідальність за ст. 172 КК.

6. Винність як обов’язкова ознака злочину виражає його внутрішній психологічний зміст — психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. У цій ознаці відбивається найважливіший конституційний принцип — принцип суб’єктивного ставлення до вчиненого, тобто відповідальності тільки при наявності вини, який закріплений у ст. 62 Конституції України і відтворений у ст. 2 КК. Це означає, що Закон України виключає принцип об’єктивного ставлення: відповідальність за вчинене суспільне небезпечне діяння при відсутності вини (див. коментар до ч. 2 ст. 2, а також до статей , 23-25 КК). Злочин являє собою єдність об’єктивного і суб’єктивного: діяння і психічного ставлення до нього. Як діяння не може бути розкрите поза зв’язком з психічним ставленням особи до нього, так і зміст психічного ставлення (вини) не може бути визначений поза характером діяння: об’єктом, наслідками, способом та іншими його об’єктивними ознаками. Вина значною мірою визначає характер діяння, ступінь його тяжкості і є важливим критерієм визнання його злочином. Тому, яким би суспільне небезпечним об’єктивно не було діяння, але якщо в ньому не проявлена вина, воно не є злочином.

7. Протиправність як ознака злочину виявляється в тому, що тільки таке суспільне небезпечне, винне діяння може бути злочином, яке прямо передбачене КК України, який є єдиним законом про кримінальну відповідальність.

Якщо діяння не передбачене КК, воно не є злочином. Це відтворює принцип законності і виключає застосування кримінального закону за аналогією (див. коментар до частин 1-4 ст. З КК).

Кримінальна Протиправність як формальна ознака злочину нерозривно пов’язана з його суспільною небезпечністю як матеріальною ознакою: вона є законодавчою оцінкою об’єктивної, реальної небезпечності передбаченого в законі діяння.

Кримінальний закон дає вичерпний перелік злочинів, а ч. З ст. З КК наголошує, що злочинність діяння визначається тільки КК. Тому, якщо навіть діяння становить певну небезпеку для суспільних відносин, але прямо не передбачене в КК України, воно не може розглядатися як злочин.

8. Караність як обов’язкова ознака злочину означає, що, якщо діяння, передбачене кримінальним законом, є злочином, то за нього обов’язково в санкції статті Особливої частини КК передбачене певне покарання. У статті 11, яка визначає поняття злочину, караність не вказується як самостійна ознака злочину, але необхідність її випливає з інших статей КК (див. коментар до ч. 2 ст. 1, ч. З ст. З, ч. 2 ст. 4). Разом з тим помилковим є розуміння караності як обов’язкового призначення за кожен злочин покарання. Кримінальний закон передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідальності або від покарання за вчинений злочин при наявності певних підстав (див. коментар до розділів IX та XII КК).