Останнiй шанс (на украинском языке) - Василий Бережной

- Шукайте по всiх закамарках! - владно наказав Оам. - Нiкого з персоналу Контролю за останнi п'ять рокiв, хай сяє Вершина Мудростi, не було!

Оам вiдставив пiрамiдку - вона одразу посвiтлiла. Розкрив широко рота, й нiжнi пальцi Онол вклали туди теплий соковитий кусень. Харчуючись, його добрiсть думав: де ж мiг подiтися отой нiкчемний крiт? Може, заповз у щiлину, куди просочується повiтря, та й застряв?

Нагодувавши його добрiсть, красуня Онол почала своїми маленькими ручками легенько масувати йому величезного живота. Кулачки так i поринають, так i поринають у податливiй м'якотi. Його добрiсть аж умлiває вiд задоволення: масаж допомагає травленню.

Через деякий час знову потемнiла пiрамiдка, почулося цокання.

- Ваша добрiсть! Конструктора Ру нiде нема, хай славиться Вершина Мудростi. Слiди тягнуться до старого пiвнiчного виходу.

- Втеча?! Старшого попередньої змiни ув'язнити до найнижчого ярусу, слава Великому i Мудрому! Загiн охорони зiбрати бiля пiвнiчного виходу!

Онол допомогла Оам звестися. Важко сопучи, вiн вмостився у свого човна i крiзь розсунутi дверi поїхав по пiдземних анфiладах. Струнка Онол стояла за його спиною на приступцi, тендiтнi руки її лежали на плечах його добростi.

Пiдземелля наповнилося цокотом, наче якимись осколками. При наближеннi човника Старшого наглядача варта завмирала, в'язнi сахалися вiд грат, ховаючись у темряву нiш. А човен мчав усе швидше, швидше, злякана Онол дивувалася: як вiн встигає робити повороти у такому звивистому жолобi? Але автоматика працювала добре, човен котився на своїх численних котках точно посерединi тунелю.

Бiля пiвнiчного виходу Старшого наглядача вже чекав загiн. Дебелi охоронцi купчилися по боках виходу, i його добрiсть одразу ж побачив слiди в пiску. Рушив по них човном, але котки заскреготiли, завертiлися на мiсцi. Старший охоронець кивнув своїм хлопцям, i восьмеро їх - по чотири з двох бокiв - пiдняли й понесли човна разом iз його добрiстю i красунею Онол.

Ось i мiсце, де стояв апарат, в якому невiдомi кудись повезли Ру. Старший наглядач наказав зупинитися. Йому вже було ясно: зловмисники посадили Ру в апарат i подалися в пустелю. Але навiщо? Яка мета?.. Це тим бiльше безглуздо, що в старого немає дiтей. Кому ж потрiбна така руїна?..

Лють охопила його добрiсть з такою силою, що вiн аж задихався. Пiднявши по тривозi екiпажi двадцяти апаратiв, його добрiсть вирушив на чолi них у пустелю. Красуня Онол була, звичайно, з ним i, як тiльки тринога рушила по слiду, почала годувати Оама.

Минуло вже добрих п'ять годин, сонце пiдбилося над обрiєм, а слiд утiкачiв усе вiв i вiв у пустелю. Нарештi Оам побачив невисокi гори. Наблизившись до них, упiзнав колишнiй ракетодром. Прокляте мiсце! Значить, старого потягло туди, де вiн колись чинив свої злочини... Божевiльний! Оам вiдсунув прозору засувку, i тепле повiтря наповнило кабiну.

- Поглянь, Онол, крiзь кришталь.

Красуня виставила свою голiвку в отвiр, пiднесла кришталь до очей, подивилась i... скрикнула.

- Що там? Дай сюди!

Оам простяг руку по кришталь, але той випав з її пальцiв, та не в кабiну, а назовнi, в пiсок. Його добрiсть засопiв, i бiдолашна Онол злякалася ще дужче.

- Там... Там... Я зараз дiстану...

I не встиг Оам взятися за важiль, щоб опустити кабiну, як вона вислизнула в люк.

- Ваша добрiсть! - почувся з пiрамiдки голос Старшого охоронця. Невiдомого якогось помiчено на освiтлювальнiй мачтi, певне, виглядав нас. А там далi, бiля гратчастої споруди, стоїть тринога, втiкач, мабуть, у кабiнi. Дозвольте вдарити по них, ваша добрiсть!

- Нi в якому разi! - твердо наказав Оам. - Спiймати живими!

- А навiщо, ваша добрiсть, послали Онол?

Головний наглядач, поглянувши в отвiр, отерп: його нiжна, його люба красуня побiгла до того проклятущого космодрому! Безрозсудна, чого вона туди бiжить?

- Ваша добрiсть, то чому...

- Ви цього не зрозумiєте, - сердито перебив Головний наглядач. Не мiг же вiн сказати, що й сам не тямить, чому Онол побiгла вiд нього, свого володаря i благодiйника! Засопiвши, наказав: - Рушаймо туди, i нехай сяє Вершина Мудростi!

Два десятки машин, спокiйно переставляючи свої металевi "ноги", рушили в бiк мовчазного космодрому. Пологий схил був недалеко - он уже Онол збiгла на нього! - квапитися нiчого. Бойовi "павуки" розосередилися, щоб охопити з усiх бокiв дiлянку. Iдуть i йдуть. Та чомусь гiрський вал як був недалеко, так i лишався, наче вони топталися на мiсцi!

Оам засопiв i поглянув на хронометра. Здається, вже минуло не менше двох годин, як вони рушили вслiд за Онол, а не просунулись уперед i на один крок. Чи, може, прилад зiпсувався? Чи в нього макiтриться в головi од голоду?

- Ваша добрiсть... - почувся шепiт Старшого охоронця. - Мiй зiр, ваша добрiсть...

- Зiр, зiр! - перебив його Оам. - Чого топчетеся на мiсцi? Чи машини одночасно попсувались? Тодi вилазьте i - пiшки!

Охоронцi повискакували з кабiн i почали мiсити пiсок. Було добре видно, що вони посуваються вперед, бо їхнi триноги одразу ж лишилися позаду, рухалася тiльки машина його добростi, i вони старалися не вiдставати вiд неї. Iшли досить швидко, але тiнi пересувалися ще швидше - тепер вони темнiли праворуч. Все ж до схилу було так само далеченько.

"Певне, божеволiю... - подумав Головний наглядач. - Хоча б оце Онол... I як же вона змогла дiстатись туди, а ми ось топчемось i топчемось на мiсцi? Туманiє голова..." Його добрiсть затягнув сизими перетинками очi й вiдкинувся на спинку сидiння.

Iз зацiпенiння його вивiв шепiт Старшого охоронця:

- Ваша добрiсть... Чи ви бачите, ваша добрiсть?

Оам вiдслонив очi i застогнав. Перед ним був той самий пiвнiчний вхiд до пiдземелля, вiд якого вони вранцi рушили в пустелю. Приголомшений до краю, вiн сiпнув за важiль i зупинив апарат.

Онол пiдбiгла до ажурної мачти, важко хекаючи. Вхопилася за метал своїми нiжними руками i, задравши голову, закричала:

- Рятуйся! Швидше злазь, Аре, вони вже близько!

Ар не вiдповiдав. Це злякало дiвчину. Адже вона добре бачила крiзь кришталь його обличчя.

- Чуєш, Аре! Мерщiй тiкай! Це я, твоя Онол, чуєш!

Мовчанка.

Дiвчина безпорадно озирнулася навколо - ген там побiля якоїсь цилiндричної споруди жовтiє апарат, але нiкого нiде не видно! Що ж тут дiяти? I вона подерлась на мачту. Терпли руки, страх забивав подих, а вона лiзла й лiзла.

На верхнiй панелi, як на полицi, лежав, неприродно вигнувшись, юнак. Авжеж, це - Ар. Вiн вчепився в якийсь цилiндрик, певне, боїться впустити.

- Любий... - прошепотiла Онол, бачачи, як його ламає, скручує, кидає навзнак якась невiдома сила. - Що з тобою, любий?..

Обличчя в нього перекошене стражданням, i пекучим болем.

- Не можна сюди... Злiзь! Не можна... Я зараз, зараз...

Онол злякалася ще дужче. Сяк-так злiзши додолу, сiла на пiсок i почала ждати. Що ж, певне, так уже записано в Книзi Буття: не бути їй з коханим. Тодi силою вiдiрвали її вiд Ара i тепер... Ось-ось з'являться на пагорбi грiзнi триноги цiєї бездонної бочки, i все.